План:

Введення

Історія повальних хвороб у Росії до появи Чорної Смерті.

Чумні епідемії в Росії з 2-й половини до кінця XIV сторіччя.

Чумні епідемії XV і XVI сторіччя.

Методи боротьби із чумою в середньовічній Русі.

Висновок.

Бібліографія.

Введення

Спустошливі епідемії й пандемії інфекційних хвороб мали місце в усі періоди історії людства. Число їхніх жертв часом значно перевищувало втрати під час воєнних дій. Однієї зі страшних повальних хвороб періоду класичного середньовіччя була чуму. У світовій історії відомі 3 колосальні пандемії чуми. Перша - “чуму Юстиніана” (у шостому столітті Н. Е.) , що, вийшовши з Єгипту, спустошила майже всі країни Середземномор’я й зберігалася близько 60 років. У розпал епідемії, в 542 р., в одному Константинополі щодня вмирали багато сотень людин. Друга й самій лиховісна в історії Західної Європи пандемія - “Чорна Смерть” (середина ХIV в.) - чуму із приєднанням інших хвороб. Третя - пандемія чуми вже в Новий час, що почався в 1892 р. в Індії (де загинуло більше 6 млн. чоловік) і отразившаяся луною в ХХ столітті на Азорських островах, у Південній Америці й інших куточках земної кулі.

Вивчення історії епідемій становить значний інтерес. Вивчаючи історичний хід епідемій чуми, ми бачимо, що чуму в деяких областях з’являється часто й з відомою правильністю, в інших рідко й у вигляді виключень. Звідси можна вивести висновок, що в першому випадку повинні існувати умови, благоприятствующие розвитку епідемії, а в другому - умови, що перешкоджають такому розвитку. Історичний огляд чумних епідемій може служити підмогою у вивченні епідеміології чуми й дати порию вказівки, не менш коштовні, чим дані, добуті клінічними, паталогоанатомичеськими й бактеріологічними дослідженнями.

Історія епідемічних хвороб, входячи до ськладу історії медицини, становить у теж час частина історії цивілізації. З відношення народу до повальних хвороб можна судити про ступінь культурності його. Чим нижче народ коштує в культурних відносинах, тим він безпомічніше в стосовно різного роду шкідливим зовнішнім впливам, у тому числі й до епідемічних хвороб, тим вільніше з іншої сторони ці останні поширюються серед нього. Переглядаючи історію повальних хвороб з найдавніших часів, можна помітити, що ці хвороби, що робили страшні спустошення в більше віддалені епохи, стають слабкіше в якісному й у кількісному відносинах у міру наближення до теперішнього часу. Теж саме спостерігається при порівняння дії епідемічних хвороб серед різних сучасних народів, що коштують на різних щаблях цивілізації. Епідемія, знаходячи відсіч у цивілізованого народу, що зустрічає її в особі своїх представників - лікарів у всеозброєнні науки, несучи з його середовища лише невелике число жертв, у теж час безперешкодно лютуючи серед нижче вартого в культурних відносинах народу, що не володіє тими знаннями, які необхідні для успішної боротьби з нею.

Історія повальних хвороб у Росії до появи Чорної Смерті

Перші, більш-менш докладні відомості про повальну хворобу, що знаходяться в літописах, ставляться до 1092 року. Майже у всіх літописах ми знаходимо опис мору в Росії, що, незважаючи на трохи фантастичний виклад, ясно вказує на те, що цього року лютувала повальна хвороба, що супроводжувалася надзвичайною смертністю. Наводимо слова літописця: “Предивно бути Полотьське: бивше в нощи тутен (туман) , станящь по вулиці, яко человеци рищюще біси; аще хто вилезяше з хоромини, хоча видети, абье уражений будяше невидимо від бісів язвою, і з того умираху, і не сташе излазити з хором, але сем же начаша в дні являтися на коних, і не бе їх видети самех, але кінь їх видети копита; і тако язвляху люди полотьськия і його область” . Випливаючи по цьому описі, хвороба представляла щось надзвичайне, небувале. Раптовість захворювання й фатальний результат, що швидко наступав, до того вразили сучасників, що вони, не знаходячи пояснення цим явищам, сталі шукати надприродну причину й приписували захворювання й смерть ударам бісів або мерців, що їздили на конях по вулицях і людей, що переслідували. Захворюваність і смертність були, очевидно, досить значні: усякий, хто виходив з будинку, неминуче занедужував і також неминуче вмирав. Межі дійсного поширення хвороби нам у точності невідомі. У більшості історичних творів XVIII і XIX вв. Говориться, що мор поширився на Київ, і оповідання літописця про 7000 померлим з 14 листопада (Филлипова дня) до масниці (по Карамзину, до 1 лютого) ставиться істориками до цього міста, але в основних джерелах, літописах, ніде не згадується про Київ. Судити про характер цієї, цілком ймовірно, епідемічній хворобі, на підставі вбогих і фантастичних літописних даних, ми не можемо: про симптоми в літописах не говориться нічого. Через те, що хвороба в одному місці літописів називається язвою, а в іншому - раною, можна з деякою ймовірністю припустити, що вона супроводжувалася зовнішніми симптомами. Наступна в хронологічному порядку епідемія — і в той же час епізоотія, — приводиться в літописах 1158 р. у Новгороді. “Мор бисть мног” , говорить літописець, “у Новгороді в людех і в конех, яко не льзе бяше дійти торгу ськвозе місто, ні на поле виити, смороду заради мертвих; і худоба рогатий помре” . На підставі цих даних, звичайно, неможливо будувати ніяких припущень про характер хвороби.

В 1187 р. знову відвідала Росію повальна хвороба. “У тім же літі” , говорить літописець, “бисть болесть силна в людех, не бяше бо ні единаго двору без болящаго, а в іншому дворі ні кого ж не бяше здорового, комусь бяше й води податі, ано всі лежить болно” . Як видно, тут говориться тільки про повальне захворювання, але про смертність не згадується; і тому дозволено думати, що хвороба що хвороба не супроводжувалася великою смертністю, інакше було б важко пояснити собі відсутність вказівки щодо цього в літописах, де це явище в подібних випадках ніколи не упуськається з виду, а навпроти завжди підкреслюється й докладно описується хроністами. В XIII сторіччі ми зустрічаємо в літописах неодноразово повідомлення про “море” у Росії. Але часто, якщо не в більшості випадків, такий “мор” залежав не від повальних хвороб, а від голоду, чому ми й не станемо зупинятися на описі цих морів. В 1230 р. вибухнула в Смоленську страшна епідемія, що супроводжувалася громадною смертністю, хоча в той же час по всій Русі лютував жахливий голод, унесший також безліч жертв, але в літописах різко відрізняється мор у Смоленську від “мору від глада” . “Того ж літа бисть мор сильний у Смоленсце, сотвориша чотири ськуделници й положиша у дву 16 тисяць, а в третьеи 7000, а в четвертои 9000. Рє ж бисть по двох літа” . Кілька років через, 1237 р. подібна ж доля осягла Пськов і Ізборськ. “У літо 1237 бяше мор зол на люди в Пськові й Ізборську, мряху бо старі й молоді люди, чоловіки й дружини й малі діти…”… Смертність була до того сильна, що при всіх церквах були вириті ями й у кожну з них ховали по 7-8 трупів. В 1265 г у літописах знову відзначається мор: “Тоді ж мор вельми зол бяше на людех” , а в 1278 р. “мнози человеци умираху різними недуги” . На підставі цих коротких даних, звичайно, не можна робити ніяких висновків про характер хвороб. Можливо, що повальні хвороби, що панували, по записах хроністів, наприкінці XIII в. майже всюди в Західній Європі, час від часу заносилися й у Росію. Очевидно, повальному хвороби не переводилися. Вони тяглися рік у рік, і неспроможний стосовно них народ, не будучи в состояни почати що-небудь до припинення їх, терпляче ніс всі ці негоди, уважаючи з божою карою за гріхи людей. Пізніше вже розвилося марновірне подання про те, що мор може бути викликаний чаклунством і отруєнням води татарами, подібно тому, як у Західній Європі народ приписував появу чуми отруєнню колодязів євреями.

Переходячи до XIV сторіччя, ми зустрічаємо тут перші звістки про море в літописах під 1308 р.: “Того ж дета” , пише новгородський літописець, “бисть страта від Бога, на люди мор і на коні, а миші поядоше жито; і бисть хліб доріг зело” . В 1321 р. ми зустрічаємо в літописах знову повідомлення про море, причому в одній говориться тільки про смертність серед людей: “мор бисть на люди” , а в іншій додано: — “і на коні” . Після 20-літньої перерви. 1341 р. знову ознаменувався сильним мором у Пськові й Ізборську, під час війни з ливонськими лицарями. “Бяше мор зол” , говорить літописець, “на людех у Пськові й в Ізборську, мряху бо стария й молодия люди, і чернци й черници, чоловіки й дружини й малия дитинки, не бе бо їх де погребати, усе могилі ськопано бяше по всіх церквах; а де місце ськопають або чоловікові або дружині, і ту з ним покладуть малих дитинок, семеро або осмеро голів з єдина труна” . Це остання звістка про повальну хворобу, що ми знаходимо в літописах до появи в Росії Чорної Смерті.

Pages: 1 2