Після Жовтневого перевороту 1917 р. у Росії, керуючись марксистськими догматами про те, що з ліквідацією старого базису ліквідується й стара надбудова, більшовики скасували всі колишні закони. Декрет № 1 “Про суд” 1917 р. проголошував як основне джерело карного права правосвідомість суддів. А це по суті справи виправдувалася сваволю. “Керівні початки по карному праву РСФСР 1919 р. відмовилися від таких найважливіших принципів як: немає злочину, якщо воно не передбачено законом”, і від принципу винної відповідальності, не було в цьому законодавчому акті особливої частини карного права, принцип законності був підмінений революційною класовою доцільністю

Класовий підхід пронизував і перший КК РСФСР 1922 р., що складається із загальної й особливої частини, розглядав як злочин будь-яке суспільно-небезпечне діяння, що загрожує основам радянського ладу й правопорядку, установленому робочо-селянською владою на перехідний до комуністичного ладу період часу, а вказівка на запрещенность діяння в законі отсутствовало.

Наявність у законі аналогії давало можливість судово-слідчим органам по власному розсуді оцінювати те або інше діяння як злочин. Відкидаючи ідеї класичного напрямку в карному праві КК 1922 р. пішов по шляху запозичення з арсеналу соціалістичної школи ряду реакційних положень, зокрема, таких, як “небезпечний стан особистості”, трактуючи його з позицій класової небезпеки й визнаючи підставою кримінальної відповідальності. При цьому принцип винної відповідальності особи відкидався з усією категоричністю. Покарання було замінено “мірами соціального захисту”. По цьому ж шляху пішли й Основні початки карного законодавства Сполучника РСР і Союзних республік 1924 р. перший загальносоюзний правовий^-правовий-кримінально-правовий законодавчий акт. У цьому документі були сформульовані завдання карного законодавства Сполучника РСР і союзних республік, визначені територіальні межі дії цього законодавства, проведене розмежування компетенції в області карного законодавства між Сполучником РСР і союзними республіками. У зв’язку із введенням у дію Основних початків виникла необхідність у виданні нового кримінального кодексу, що був прийнятий 22 листопада 1926 г.

Загальна частина цього кодексу з деякими уточненнями відтворювала Основні початки. КК РСФСР 1926 р., як і КК 1922 р. характеризувався відсутністю визначенні злочину ознаки протиправності. У ньому також закріплювалося застосування карного закону за аналогією. У ньому, як і в КК 1922 р. був відсутній принцип винної відповідальності, а в місце покарання фігурували “міри соціального захисту”. Більше того, в умовах жорстокості репресії й розгулу, що почався, сталінського терору КК 1926 р. пішов по шляху визнання об’єктивного зобов’язання

КК 1926 р. діяв протягом 35 років, поповнюючись новими нормами, які зіграли в тридцяті й сорокові роки свою негативну роль в обґрунтуванні сваволі й лили воду на млин сталінських репресій і зводили майже на немає права й волі громадян і, насамперед, саму вищу загальнолюдську цінність - право на життя. У цей період знищувалися церкви й майже вся культура Росії, що формувалася історично протягом століть. Звичайно, ні про який вплив релігії тут говорити не доводиться. Ідея побудови комунізму вселилася в розуми неосвічених людей і являла собою своєрідну “релігію”, що витісняла ту, котра існувала історично.

Після викриття культу особистості Сталіна виявляється відома демократизація карного законодавства. Прийняті в грудні 1958 р. Основи карного Законодавства Сполучника РСР і союзних республік і КК РСФСР 1960 р. відмовилися від аналогії, відновили принцип немає злочину без вказівки про тім “у законі”, твердо встали на шлях визнання принципу винної відповідальності особи, залишаючись при цьому як і раніше на позиціях проголошення класових початків радянського карного права. Разом з тим у КК 1960 р. були в наявності норми серйозно обмежуючі права й волі громадян (ст. 70 антирадянська агітація й пропаганда, ст. 142 про порушення законів про відділення церкви від держави, ст. 190 поширення свідомо помилкових вигадництв, що ганьблять радянського державного й суспільного лада й ін.; ст. 153 про приватнопідприємницьку діяльність і посередництво й ін.). Дані норми суперечили Загальній декларації прав людини, Генеральною Асамблеєю ООН в 1948 р. і Міжнародному пакту про цивільні й політичні права 1966 р. У період існування радянської тоталітарної держави вчені в області карного права мало залучалися до розробки законодавчих актів. Багато законів розроблялися апаратами міністерств юстиції, внутрішніх справ і інших відомств. Визначальний характер цих законодавчих актів були вказівки партійних органів (ЦК КПРС) і окремих партійних керівників, що приводило до порушення системності в законодавстві, створенню конкуруючих норм і норм, що не мають соціальної обумовленості

Превалювання ідеології над правовими принципами приводило до неадекватної оцінки окремих видів злочинів. Так, за здійснення розкрадання державного або громадського майна в особливо великих розмірах (понад 10 тис. руб.) передбачалося покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років з конфіскацією майна, з посиланням або без такий або страта з конфіскацією майна. У той же час, навмисне вбивство, доконане без обтяжуючих обставин, карало позбавленням волі на строк від 3 до 10 років (ст. 103 КК РСФСР). Життя людини цінувалася набагато менше, ніж державна власність!

Радянське карне законодавство відрізнялося також репресивним характером, що виражалося не тільки в судових санкціях (наприклад, страта передбачалася за 15 видів злочинів, не вважаючи військових), але й у посиленій криміналізації, тобто у встановленні кримінальної відповідальності за досить широке коло діянь, а це далеко не завжди було соціально й економічно обґрунтоване. Так, (потім скасована) ст. 154” КК РСФСР, прийнята в період правління Н.С. Хрущева, передбачала позбавлення волі на строк до 2 років за скупку в державних або кооперативних магазинах хліба й інших харчових продуктів для згодовування худобі й птахові. Цей закон не був соціально обумовлений, тому що відсутність кормів і відмінок худоби змушували селян годувати домашня худоба хлібом, щоб урятувати його від загибелі

На жаль марксистсько-ленінська теорія досить глибоко вселилася у свідомість людей і була певним історичним етапом у розвитку суспільної свідомості. Безсумнівний вплив цієї свідомості ми бачимо вже зараз. Але все-таки цей етап був не настільки величезний і не вселявся в розуми людей з покоління в покоління. Які б були наслідку судити важко. Але на сьогоднішній день залишилися люди, які відроджують релігію. Відроджується також і карне право, яке можна сказати вже існувало до Великої Жовтневої Революції, хоча б у формі тих основних принципів, які закладені в карному праві нашого часу. Відмінність його полягало лише в тім, що воно відбивало й захищало ті суспільні відносини, які були характерні саме для того етапу історичного розвитку. Принципово ж воно мало змінилося. У цей час положення значно змінилося, і вчені, як правило, стали залучатися до розробки законопроектів. Так, створенню проекту Кримінального кодексу Російської Федерації передували серйозна підготовка, широке обговорення науковою громадськістю, як окремих актуальних проблем, так і проектів Кримінального кодексу. У підсумку в Державну Думу було внесено 2 проекти КК, підготовлених двома різними робітниками групами, у які ввійшли видні вчені в області карного права. Надалі, у результаті багаторазового обговорення й роботи в комітетах Державної Думи на основі двох проектів був створений об’єднаний проект, що допрацьовувався й уточнювався з урахуванням зауважень під час обговорення проекту в Думі в першому й у другому читанні

Однак на підготовці нового Кримінального кодексу позначилася поспішність, викликана прагненням апаратників скоріше відзвітувати перед високим начальством про своїх “заслугах” у справі створення нового законодавства. У результаті проект виявився недопрацьованим і має істотні недоліки, які викликали значне число зауважень правоохоронних відомств. Тому Президент Росії не підписав первісний варіант Кодексу, прийнятий Державною Думою

Pages: 1 2 3