Впливовим напрямком у психології, якому приписується «революційне» значення, став на початку ХХ століття біхевіоризм (від англійського слова behaviour -поводження), програму якого проголосив американський дослідник Джон Уотсон (1878-1958). Як і психоаналіз, біхевіоризм протистояв тим аспектам ассоцианизма, які пов’язані з поданнями про свідомість, однак підстави для протистояння були зовсім інші. Біхевіоризм складався як напрямок з явно вираженим естественнонаучним ухилом, і його засновники намагалися знайти форми об’єктивного підходу до психічного життя. Згідно бихевиористам, такі поняття, як «усвідомлення», «переживання», «страждання» і т.п. не можуть уважатися науковими; всі вони - продукт людського самоспостереження, тобто суб’єктивні; наука ж, з їхнього погляду, не може оперувати поданнями про те, що не може бути зафіксовано об’єктивними засобами. Один з найбільших бихевиористов. Б.Ф. Скиннер, називав подібні поняття «пояснювальними фікціями» і позбавляв їхнього права на існування внауке.

Що ж може бути предметом вивчення? Відповідь бихевиористов: поводження, активність. «Потік свідомості ми заміняємо потоком активності», - оголосив Д. Уотсон.

Активність - зовнішн і внутрішня - описувалася через поняття «реакція», до якої ставилися ті зміни в організмі, які могли бути зафіксовані об’єктивними методами - сюди ставляться й руху, і, наприклад, секреторна діяльність

У якості описової й пояснювальної Д. Уотсон запропонував схему S - R , відповідно до якої вплив, тобто стимул ( S ) породжує деяке поводження організму, тобто реакцію ( R ), і, що важливо, у поданнях класичного біхевіоризму, характер реакції визначається тільки стимулом. Із цим поданням була зв’язана й наукова програма Уотсона - навчитися керувати поводженням. Справді, якщо реакція визначається стимулом, то досить підібрати потрібні стимули, щоб одержати потрібне поводження. Отже, потрібно проводити експерименти, спрямовані на виявлення закономірностей, по яких формуються стимул-реактивні зв’язки, організувати ретельний контроль ситуацій, реєстрацію поведінкових проявів у відповідь на вплив стимулу

Ще один важливий аспект: ця схема распространима й на тварин, і на людину. По Уотсону, закони научения (тобто формування реакції на певні стимули) універсальні; тому дані, отримані в експериментах з кішками або пацюками (останні - улюблені матеріал для бихевиористов), распространими й на людське поводження

Опис научения, дане Д. Уотсоном, досить просто у своїй основі (що багато в чому визначило популярність біхевіоризму) і соотносимо із закономірностями умовного рефлексу по И.П. Павлову на який, до речі, бихевиористи широко посилалися).

Принципи класичного біхевіоризму виглядають спрощено. Надалі експериментальна практика не підтвердила правомірність вихідної схеми як універсальної: у відповідь на вплив того самого стимулу можуть випливати різні реакції, та сама реакція може побуждаться різними стимулами. Залежність реакції від стимулу не піддавалося сумніву; однак устало питання про те, що є щось, що визначає реакцію, крім стимулу, точніше - у взаємодії з ним. Дослідники, що розвивали ідеї Уотсона, запропонували ввести в міркування ще одну інстанцію. Позначувану звичайно поняттям «проміжні змінні», маючи на увазі деякі події в організмі, на якому впливає стимул і які, не будучи в точному значенні реакцією (тому що їх не можна об’єктивно зафіксувати) також визначають відповідну реакцію. (Схема S - O - R ). У логіку уотсоновского біхевіоризму про цих змінний не можна міркувати в традиційній психологічній термінології; проте необихевиористи., по суті, порушили ця заборона, обговорюючи проблеми мети, образа й т.п. Так, е.Толмен ( 1886-1959) експериментально показав, що пацюка, що просто бігали по лабіринті, не одержуючи підкріплення, надалі швидше навчаються проходити його за умови підкріплення, ніж пацюки, що не мали попереднього «досвіду бегания»; це означає, що в пацюків першої групи сформувався образ лабіринту, що дозволяє орієнтуватися в ньому (Толмен назвав це «когнітивними картами»).

Одним з найбільш авторитетних бихевиористов є Б. Скиннер, що припустив, що поводження може будуватися й по іншому принципі, а саме, визначатися не стимулом, що передує реакції, а ймовірними наслідками поводження. Це не означає волі поводження (хоча в рамках його підходу й обговорюється проблема «самопрограмування» людини); у загальному випадку мається на увазі, що , маючи певний досвід, тварина або людина будуть прагнути відтворювати його, якщо він мав приємні наслідки, і уникати, якщо наслідку були неприємні. Іншими словами, не суб’єкт вибирає поводження, але ймовірні наслідки поводження керують суб’єктом

Відповідно, можна керувати поводженням, винагороджуючи (тобто позитивно підкріплюючи) певні способи поводження й тим самим роблячи їх більше ймовірними; на цьому заснована запропонована Скиннером ідея програмованого навчання, що передбачає «покрокове» оволодіння діяльністю з підкріпленням кожного кроку

Особливим напрямком у рамках біхевіоризму є социобихевиоризм, що найбільше активно формувався в 60-е рр. Новим стосовно тому , про що ми говорили, виступає подання про те, що людина може опановувати поводженням не через власні проби й помилки, але спостерігаючи за досвідом інших і тих підкріплень, які супроводжують тому або іншому поводженню («научение через спостереження», «научение без проб» Ця важлива відмінність припускає, що поводження людини стає когнітивними, тобто Включає неодмінний пізнавальний компонент, зокрема, символічний. Цей механізм виявляється найважливішим у процесі соціалізації, на його основі формуються способи реалізації агресивного й кооперативного поводження. Це можна проілюструвати експериментом провідного психолога цього напрямку канадця Альберта Бандури (р.1925). Випробуваним (три групи 4-літніх дітей) показували фільм, герой якого бив ляльку; початок фільму було однаковим для всіх груп, завершення ж було різним: в одному випадку «героя» хвалили, в іншому - гудили, у третьому - реагували нейтрально. Після цього дітей уводили в кімнату, де серед інших була така ж лялька, як у фільмі, і спостерігали за їхнім поводженням. У групі, який демонструвався варіант із осудженням , проявів агресії відносно цієї ляльки було значиме менше , ніж у представників інших груп, хоча вони пам’ятали, як поводився «герой». Так само спостереження може не тільки формувати нові форми поводження, але й активізувати засвоєні, але до того не проявлявшиеся.

У зв’язку із цим Бандура своєрідно трактує проблему покарань і заборон у вихованні. Караючи дитини, дорослий по суті демонструє йому агресивну форму поводження, що знаходить позитивне підкріплення - у вигляді успіху в примусі, самоствердження; це означає, що дитина, навіть послухавшись, засвоює можливу форму агресії. Негативно Бандура ставиться й до засобів масової інформації, що пропагує насильство, зокрема, до фільмів, думаючи, що в розвитку дитини вони відіграють роль «навчання агресії».

Як уже говорилося, представники теорії середовища затверджують, що людське поводження формується винятково під впливом соціального оточення, тобто визначається не «уродженими», а соціальними й культурними факторами. Це стосується й агресивності, що є одним з головних перешкод на шляху людського прогресу

Уже філософи-просвітителі завзято відстоювали цю ідею в самій радикальній її формі. Вони затверджували, що людина народжується добрим і розумним. І якщо в ньому розвиваються погані нахили, то причиною тім - дурні обставини, дурне виховання й дурні приклади. Багато хто вважали, що не існує психічних розходжень між підлогами й що реально існуючі розходження між людьми пояснюються винятково соціальними обставинами й вихованням. Слід зазначити, що на противагу бихевиористам ці філософи мали на увазі зовсім не маніпулювання свідомістю, не методи соціальної інженерії, а соціальні й політичні зміни самого суспільства. Вони вірили, що «гарне суспільство» забезпечить формування гарної людини або, принаймні, уможливить прояв його кращих природних якостей

На шляху свого розвитку від трішки наївних формулювань Уотсона до філігранних необихевиористских конструкцій Скиннера біхевіоризм перетерпів досить помітні зміни. І все-таки мова йде скоріше об удосконалювання первісного формулювання, чим виникненні нових оригінальних ідей

Необихевиоризм Б. Ф. Скиннера

Pages: 1 2 3