Пушкіна давно залучав задум добутку про пугачевском бунт. Він, вірний історичної точності, штудировал друковані джерела про Пугачова, знайомився з документами про придушення селянського повстання. А в 1833 році він навіть почав поїздку на Волгу й Урал, щоб навіч побачити місця грізних подій, почути живі легенди про пугачовщину (знання Росії, її близьких і далеких областей входило в його подання про борг письменника). Ця поїздка дала незамінні живі враження, дозволила зустрітися з учасниками селянської війни 1773-1775 років, почути народні перекази про пугачевском бунт.

Він перший з літераторів і істориків побачив у Пугачові видатної людини з народу; зі співчуттям зображуючи у своєму романі простих, незнатних людей, Пушкін розкриває роль народних мас як головної рушійної сили історії.

Історичну основу повести становлять реальні події селянської війни; докладно описаний Пушкіним весь хід повстання: узяття фортець, облога Оренбурга. У художньому світі повести тісно переплелися історичні особистості тої епохи, - Пугачов, Хлопуша, Білобороде, Катерина II - і вигадані персонажі - Гринев, Швабрин, Маша Миронова. Тому що образ кожного допомагає яскравіше й насыщеннее побачити й зрозуміти події того років.

«Пушкін… написав «Капітанську дочку», рішуче кращий російський добуток в оповідальному роді…, - писав Н. В. Гоголь. - У перший раз виступили істинно російські характери: простий комендант міцності, капитанша, поручик; сама міцність із единственною пушкою, безладдя часу й простої велич простих людей - всі не тільки сама правда, але ще як би краще». Краще тому, що при всій історичній точності ця повість таїть у собі деякі риси чарівної народної казки. Картини історичних подій зв’язані в ній з епізодами, створеними творчою уявою автора. Без цих вигаданих подій і героїв ми не могли б, наприклад, так яскраво уявити собі фігуру козака Омеляна Пугачова, «організатора одного з найбільш грандіозних повстань селян».

До початку XIX століття ім’я Пугачова було під забороною, а ті історичні твори, повісті й романи про пугачовщину, які стали з’являтися в часи Пушкіна, спотворювали особистість селянського вождя; про нього писали як про «лиходія», «убивці», «ворогу батьківщини». І тільки народні сказання й легенди зберігали пам’ять про нього як про народного заступника. Тому багато чого в поводженні й характері Пугачова Пушкіну довелося домысливать. Але фантазія художника не спотворила історичної правди. За допомогою художнього вимислу Пушкін правдиво передав дух і вдачі російського суспільства єкатерининської епохи, сміло проникнув у характери, переживання й думки людей XVIII століття.