Обидві сторони ставили перед собою завдання рішучого розгрому супротивника, а бойові дії носили широкомасштабний і безкомпромісний характер. З вересня по грудень 1980 року здійснювалося настання іракських військ на фронті довжиною до 700 кілометрів. У період із грудня 1980 по вересень 1981 року встановилася зразкова рівновага, а у вересні 1981 - липні 1982 року військова ініціатива практично перейшла до Ірану, що вернули собі всі загублені на початку війни райони й перенесшему бойові дії на територію Іраку. У квітні 1988 року Ірак провів рішуче настання на південно-сході країни (півострів Фао) , у результаті чого звільнив окуповану територію, що й підштовхнуло Іран до переговорів оперемирии.

У цілому обом сторонам були властиві шаблонові прямолінійні дії, слабке використання маневру силами й засобами. Лише наприкінці війни іракська армія продемонструвала здатність вести досить організовані, рішучі й мобільні дії

На першому етапі Ірак завдав удару силами чотирьох бронетанкових дивізій (близько 45 тис. чоловік) . При цьому був допущений серйозний прорахунок - захоплення бронетанковими частинами великих міст, що привело до значних втрат у танках. Тактичні проблеми збільшувалися відсутністю взаємодії між іракськими армією, ВВС і ВМФ.

У ході іранського контрнаступу (1981 рік) відбулося кілька великих танкових боїв. Найбільш відомим є бій у долині Хархе поблизу міста Сусенгерда. У січні 1981 року посилена 16-я танкова дивізія Ірану (300 англійських танків “Чифтен” і американських М60) за підтримкою 55-й парашутної бригади готовила контратаку поблизу Сусенгерда (Іран) з метою звільнити дорогу на Ахваз і зняти іракську облогу з міста Абадан. Через сезон, що почався, дощів шляхи висування іранських військ являли собою море бруду, що утрудняло здійснення маневру й постачання військ. Іракське командування вгадало наміри супротивника й висунуло назустріч йому танкову дивізію (300 танків Т-62) .

5 січня розвідувальні вертольоти Іраку виявили рух трьох танкових колон і парашутної бригади, що випливала за ними. Командир іракської дивізії швидко зосередив всі сили в села Ахмет-Абад на рівнині Хархе. 6 січня передова іранська танкова бригада вийшла до іракських позицій. Уважаючи, що перед ними лише невелике прикриття, іранські танки атакували з ходу. Іракські підрозділи відразу відійшли, у результаті чого перша іранська бригада виявилася в підготовленому вогневому мішку й була атакована із флангів. Втрати іранців склали більше ста танків

Друга й третя бригади, діючи роз’єднано й без підтримки піхоти, потрапили в пастку пізніше, 7 і 8 січня. До цього часу поле бою перетворилося в суцільну трясовину, а супротивники зблизилися настільки, що авіація не могла зробити їм підтримки. Іранські війська, усвідомлюючи ризикованість свого положення, були змушені відступити. Ірак оголосив, що знищив або захопив 214 іранських танків, Іран же визнав втрату тільки 88 машин

На всіх етапах війни головною ударною силою воюючих сторін були бронетанкові війська, однак найчастіше вони застосовувалися розрізнено, без належного посилення й забезпечення. У настанні танки часом діяли без супроводу піхоти, що збільшувало їхні втрати від ручних протитанкових гранатометів

Вторгнення Іраку 2 серпня 1990 року в незалежну державу Кувейт обурила світового співтовариства. Відмова Хусейна виконати вимога ООН про звільнення Кувейту привів до формування блоку держав, готових задіяти свої збройні сили для вигнання окупантів. Широкомасштабна операція по стратегічному розгортанню багатонаціональних сил (МНС) у зоні Перської затоки, що одержала назву “Щит пустелі”, початку реалізовуватися наприкінці серпня. У її ході зі США й країн Західної Європи в зону конфлікту за 4,5 місяці була перекинена угруповання військ, що нараховує більше 400 тисяч чоловік з відповідним озброєнням, військовою технікою й запасами матеріально-технічних засобів. Практично вся бронетехніка перебазувалася на транспортних судах, зафрахтованих у приватних і державних компаній

До середини січня один одному протистояли потужні угруповання військ (кожна істотно перевищувала полмиллиона людин) , насичені найсучаснішим озброєнням, багато видів якого ніколи колись не використовувалися. Відомості про кількість танків суперечливі, але самі наближені підрахунки показують, що кожна зі сторін мала близько 4 тис. бойових машин

17 січня 1991 року командування МНС початок повітряну наступальну операцію під кодовою назвою “Бура в пустелі”. За 43 дня авіація МНС використовувала 88500 тонн авіаційних боєприпасів, з яких 6520 тонн - керованих авіаційних бомб (УАБ) . Близько 90 відсотків УАБ потрапило в призначені цілі. В окремі дні МНС робили до 3000 бойових вильотів

Для поразки танків використовувалися керовані й некеровані бомби й касети, керовані ракети, автоматичні пушки. В умовах слабкої ПВО танкові підрозділи зазнавали більших втрат. ВВС США перевірили в бойових умовах тактикові нанесення нічних ударів з повітря спеціально створеними групами літаків, оснащених удосконаленими бортовими тепловизионними системами

Іракська армія широко застосовувала спеціальні міри захисту. Задовго до початку конфлікту були придбані сотні гектарів маскувальних мереж. Ефективно використовувалися тисячі макетів танків і БМП, виготовлених з формованного склопластику, а також надувних

Танкові підрозділи МНС широко використовувалися за 3-4 дні до початку загального настання для розвідки, а також введення супротивника в оману щодо напрямку головного удару. Спеціально сформованим групам (як правило, на основі танкового або мотопіхотного підрозділу) ставилося завдання, не вплутуючись у серйозні бої, імітувати настання на окремих ділянках. Їхньої дії підтримували 2-3 дивізіони артилерії, тактична й армійська авіація. Відсутність суцільної лінії фронту дозволило командуванню МНС застосовувати маневрені групи із включенням у їхній склад розвідувальних підрозділів і вертольотів вогневої підтримки

Характерним прикладом комплексного застосування сил і засобів сухопутних військ, у тому числі бронетанкових, з’явилася наступальна операція “Меч пустелі”. Її задум передбачав нанесення ударів у трьох напрямках: фронтального - по іракській обороні на границі Кувейту із Саудівською Аравією; на північний схід - уздовж границі з Кувейтом; із заходу - на схід у глибину оборони Іраку

Масоване застосування танків мало місце на центральному напрямку (головний удар - на Басру, де розміщалося командування південної групи військ Іраку) . Ранком 24 лютого американська 1-я механізована дивізія прорвала іракську оборону. У другій половині дня для розвитку успіху в прорив увели чотири бронетанкові дивізії 1-ю й 3-ю США, 1-ю Великобританії, 6-ю французьку. На озброєнні американських дивізій перебували танки М1А1 “Абрамс”, англійської “Челленджер”, французької - АМХ-30У2, Англійці розвивали настання в східному, а американці - у північно-східному напрямку. Французи наступали на лівому фланзі, Користуючись істотною перевагою в дальності виявлення цілей в умовах обмеженої видимості (його забезпечило використання тепловизионних прицілів) , у нічному бої з 25 на 26 лютого танкісти МНС нанесли важкі втрати іракським військам. До результату 26 лютого танкова дивізія “Тавалкана” республіканської гвардії була розгромлена. За словами очевидців, це був 42-годинний важкий танковий бій під дощем і в піщану бурю

3. Висновок

Таким чином, у сучасних операціях, як і колись, танкові війська відіграють вирішальну роль. Без їхньої участі не мають логічного продовження й успішного завершення самі чудові дії авіації, флоту, ракетних військ і т.д. Тільки танки в тісній взаємодії з піхотою й іншими родами військ здатні забезпечити остаточний розгром супротивника, досягнення цілей війни (якщо ці мети рішучі) .

Впровадження досягнень сучасної технології в танкобудування дозволить танкам у доступному для огляду майбутньому зберегти роль одного із провідних бойових засобів у системі озброєння сухопутних військ

4. Список літератури:

1. Генерал-майор А. Гушев, полковник Е. Сергєєв. “Технічний^-технічні-технічні-військово-технічні аспекти війни в зоні Перської затоки” , Москва,” Закордонний військовий огляд” , 1991р. №7.

2. Полковник А. Егоров. “Бронетанкова дивізія США в настанні” , Москва,” Закордонний військовий огляд” , 1991р. №7.

Pages: 1 2