Плин імпресіонізму виник в 70-х роках XIX в. його породила суспільно-історична обстановка, що зложилася у Франції слідом за поразкою Комунни й установленням буржуазної республіки. Спочатку імпресіонізм представляла група художників: К. Моне, К. Писсаро, Э. Дего, А. Сислей, О. Ренуар і ін. Ці майстри працювали незалежно друг від друга, але зустрічаючись час від часу вони прийшли до спільності творчих ідей, і до подібності засобів службовців їхньому втіленню. У результаті між 1874 і 1886 роками було організовано 8 спільних виставок, що познайомили аматорів і знавців живопису з новим мистецтвом - мистецтвом імпресіоністів

Естетика й техніка листа названих художників виникла на емпіричній основі. Вихід з майстерні на відкрите повітря й спостереження за дією сонячного світла в природі навели їх на думку, що вірне відтворення дійсності художником може ґрунтуватися тільки на поданні того, що він у ній бачить, а то, що про неї знає. Інакше кажучи, живописець повинен уловити й передати в добутку вигляд природи, що виникає тільки на основі враження, у його почуттєвих спостереженнях. Оскільки навколишня дійсність з’являється перед ним у новому відчутті (залежно від погоди й часу доби) , оскільки “схоплена” художником - лише документ хвилини. Суть цієї естетики дуже влучно виразив Э. Мане: “Не створюється пейзаж, марина, особа: створюється враження від часу дня, пейзажу, марини, особи”.

На нову техніку живопису навела імпресіоністів гра світла на воді. Зі спостережуваного ними розкладання й з’єднання фарб на тремтячій поверхні води народилася ідея класти на полотно фарби одну до іншої, не змішаними попередньо на палітрі й тільки тих квітах, які є в сонячному спектрі. На полотні цятки цих фарб, повинні викликати в глядача враження вібрації, що скрадає всяку чіткість контурів зображуваних предметів, що представляє їх у формі начерку. У зв’язку із цим лінії малюнка втратили провідне значення й на перший план виступила почуттєва принадність фарби. Тому картини імпресіоністів стали свого роду “поемами світла” у його різноманітних проявах від яскраво, що заливає все полотно сяйва, до яскравих райдужних відблисків, від тонких трепетних мерехтінь до легкого перлового серпанку, що огортає предмети

Основною темою їхньої творчості стала Франція - її природа, побут і люди: рибацькі селища й шумні паризькі вулиці, міст у Море й собор у Руане, селяни й балерини, пралі й рибалки

Теперішнім одкровенням у полотнах художників - імпресіоністів з’явився пейзаж. Їхні новаторські устремління розкрилися тут у всій своїй розмаїтості відтінків і нюансів. На картинах імпресіоністів з’явилися справжні живі фарби природи, відчуття прозорості повітря й найтонша гра світлотіней

Зустрінуті спочатку вороже й скептично публікою, частиною критики, художники поступово завоювали визнання. Слово “імпресіоністи” (від назви картини К. Моне “Враження. Схід сонця”, по-французькому impression - враження) , дане на сміх недоброзичливцями, стало загальнопоширеним терміном, втративши іронічний відтінок

Родинне мальовничому імпресіонізму різноманіттям найтонших ньюансов переданих почуттів і настрої вишуканістю манери їхніх виражень у французькій поезії кінця 19 століття народжується плин символізму. Його яскравими представниками стають: Ш. Бодлер, П. Верлен, С. Малларме, А. Рембо. Сонет Ш. Бодлера “Відповідність” є євангелієм нової поетики: Природа - якийсь храм, де від живих колон Обривки неясних фраз виходять часом.

Як у хащі символів, ми бродимо в цьому храмі, И поглядом родинним дивиться на смертні він

Нерозривні, сроднясь як тінь і світло, Глибокий, темний зміст обредшие в слияньи, Подібно голосам на далекому расстояньи, Перегукуються звук, захід, форма кольори

Є захід чистоти. Він зелений точно сад, Як плоть дитини свіжа, як заклик сопілки ніжний

Інші - царствені, у них розкіш і розпуста, Для них границі ні, їхній хиткий мир безбережний, Так мускус і бензой, так нард і фіміам Захват розуму й почуттів дають зазнати нам

Поезія символістів в основному ще будується за законами класичної поетики: логічний розвиток думки або образи від початку до кінця, досить чітка рима й глибокі цезури. Але в цей класичний “корсет” одягнені небувалі дотоле теми й образи, нечувані метафори й нескінченно розширена лексика

Окремі елементи, невід’ємні від поняття символізму, з’явилися у французькій поезії дуже давно, але їхній синтез і ідентифікація художнього твору із символом відбулися саме наприкінці 19, початку 20 вв. Символ у символістів - це “вектор змісту”, що вказує напрямок, у якому повинні спрямовуватися думки й почуття: “Назвати предмет - значить на 3/4 знищити насолоду від статечного вгадування: вселити образ - от мрія… ” (С. Малларме) .

Найцікавішим моментом є в символізмі тісне зіткнення поезії з музикою, що здатна передати дивне багатство відтінків почуттів, змісту, фарб. Не випадково характерною рисою естетики символістів є “омузикаливание” у віршах. “Яскравий” приклад цього знаходимо у вірші П. Верлена “Мистецтво поезії”. Приводимо його уривок: “Спочатку музику! Співучий Додай розмір віршам твоїм, Щоб невагомо, невловимий, Дихав повітряний лад співзвуч

Строфу дарма не чекань, Зачаровуй недбалістю щасливої, Стираючи в пісні примхливій Меж ясним і неясним грань

Шукай відтінок не кольорів, Є півтон і в тоні строгому В півтонах, як флейта з рогом, Із мрією зближається мрія

Так музику - завжди, скрізь!

Нехай буде вірш твій окриленим, Як би гінцем душі закоханій До іншої любові, до іншої зірки. ” В обстановці боротьби, що не припиняється, між традиційними й новими напрямками в живописі й поезії складається музичний імпресіонізм. Основоположником цього напрямку став К. Дебюсси, що затверджував, що саме краса природи здатна збудити художню фантазію композитора. Потреба передати у звуках стан природи, її образи викликає пошуки Дебюсси нових фарб, нових, свіжих, виразних засобів

Крім картин природи, композитори-імпресіоністи надихалися сюжетами античної міфології, казковістю, фантастичними образами, середньовічними легендами, екзотикою Сходу. Саме із цією стороною імпресіонізму замикалися пошуки яскраво національної мови не тільки у французьких авторів (М. Равелля, О. Мессиана) , але й у М. Фальи (Іспанія) , К. Шимановского (Польща) , Дж. Энеску (Румунія) , О. Респиги (Італія) .

Тонкими нитками музичний імпресіонізм пов’язаний із французьким поетичним символізмом і мальовничим імпресіонізмом. Якщо вплив символістської поезії виявляється переважно в ранніх творах Дебюсси й Равеля, то вплив мальовничого імпресіонізму на творчість Дебюсси й у меншому ступені на Равелля, виявилося ширше й плодотворніше. У творчості художників і композиторів-імпресіоністів виявляється родинна тематика: колоритні жанрові сценки, портретні замальовки, але виняткове місце займає пейзаж

Є загальні риси й у художньому методі мальовничого й музичного імпресіонізму прагнення до передачі першого безпосереднього враження від явища. Звідси тяжіння імпресіоністів не до монументальних, а до мініатюрних форм. Образи добутків хиткі й завуальовані, повні натяків, символіки, художніх асоціацій. Їхнє головне завдання - збудити фантазію слухача, направити її в русло певних вражень, настроїв. Саме переходи цих станів (одного - в інше, іншого в третє й т.д.) визначають основну логіку розвитку

Найбільше мальовничий імпресіонізм вплинув на музику в області засобів виразності. Пошуки Дебюсси й Равеля, так само як і художників-імпресіоністів, були спрямовані на розширення кола виразних засобів, необхідних для втілення нових образів, і в першу чергу на максимальне збагачення красочно-колористической сторони музики. Ці пошуки торкнулися ладу й гармонії, мелодії й метроритма, фактури й інструментування

Значення мелодії, як основного виразного елемента музики, послабляється, у той же час зростає роль ладогармонического мови й оркестрової палітри, всилу своїх можливостей більше схильних до передачі картинно-образного й колористического початків

Pages: 1 2

Збережи - » Імпресіонізм і теорія . З'явився готовий твір.