Іменник – повнозначна самостійна частина мови, що має значення предметності і виражає його у словозмінних категоріях числа і відмінка та несловозмінній категорії роду.

Іменник виступає у мові найважливішою формою номінації, об’єднуючи в своєму складі слова, що служать для називання найрізноманітніших фактів дійсності і формування відповідних понять до них. І. позначає предметність у найширш. розумінні цього слова. Це як явища матер. світу, так і осіб, інших істот і орг-мів, назви речовин і матеріалів, назви нематер. сфери (почуття/ стани/ дії). І. подібно до прикметника і дієслова може вказувати на ознаку, дію. Але різниця полягає в тому, що прикметн. виражає ознаку, властиву певному предмету, а іменник називає опредмечену ознаку. Іменники відмінюються за відмінками, змінюються за числами та мають чол.,жін. та сер. рід. За характером відмінкових закінчень іменники в укр. мові поділ-ся на IV відміни. Іменники І та ІІ відмін за характером закінчень поділ-ся на тверду, м’яку і мішану групи. На грунті взаємозв-ку між семантичними і граматичн. ознаками виділяють такі лексико-граматичні категорії імен.:“конкретні / абстрактні назви” > конкретними вважаємо назви, які виражають поняття, що відображають предмети навколишн. дійсності, які сприйм-ся людиною за допомогою органів чуттів: - назви предметів, речей (стіл, ручка, пальто); - явища природи (дощ, сніг, море); - назви істот (собака, кіт, вірус, дитина); - одиниці виміру (кг, рік, тиждень, день); абстрактні – це загальні поняття, що їх людтна безпосередньо органами чуття не сприймає. назви якостей, властивостей (доброта, уважність);назви процесів, станів;назви узагальнених наукових понять тощо. Морфологічні ознаки абстрактн. іменників: - наявність таких суфіксів –ань, - ень,-інь за значенням опредмеченої дії чи стану:зубожіння, ходіння; - ств, - цтв: новаторство, знайомство, неуцтво; - ість (значення опредмечена дія): - от (опредмечена дія, стан): дрімота; - ок: здобуток, порядок;Конкретні назви мають переважно форми однини, множини; абстрактні вживаються лише в однині. Збірні іменники - серед заг/ конкретн. назв виділяється окрема лексико-грам. Група збірних іменників. Зб. іменн. позначають сукупність …, які мисляться як одне неподільне ціле. Формальними показниками зб. ім. є словотвірні суфікси із значенням збірності: нульові суфікси: молодь, юнь, рвань, люд, гниль;-ств, - цтв: студенство, козацтво, юнацтво;-ня: офіцерня, комашня;Речовинні іменники – ці іменники позначають найрізноманітніші матеріали, речовини і продукти природного походження, або ж виготовлені людиною. Сюди належать:назви металів (залізо, олово);хімічні елементи (кальцій);ліки (аспірин, цитрамон);Речовинні ім. вжив-ся переважно в однині; рідше – в множині; оскільки вони позначають матеріали – то singularia pluralia: вершки, ласощі, парфуми. Сингулятивні (одиничня) іменники - це ті іменн., які утвор-ся з речовинних ( рідше – збірних) іменників за допомогою суфікса - ин. Вжив-ся для виділення одного предмета із загальної маси речовиних: волосся – волосина; павутиння – павутина; квасоля – квасолина.2) категорія роду > грам. категорія роду є однією з визначальних класифікац. хар-к іменника, як частини мови, яка разом з інш. категоріями є засобом вираження предметності і виявляє морфологічну природу іменника. Морфологічне значення роду зумовл. здатність ім. сполучатися з певними фрмами узгоджуваних слів та вступати в координацію з присудком.:

Наприклад: Зимова казка (ж. р.). Кожен іменник укр. мови, крім множиниих (ворота, штани, ножиці), належать до 3-х родів(чол / жін/ сер).Засоби вираження катег. роду: 1) морфологічні; словотвірні; 3) синтаксичні; 4) лексичні та семантичні. До морфологічних належить система флексій. Формальними показниками ч. р. є нульова флексія в Н. в. і основа на тверд. приг. та Й; ж. р. – флексія –а та нульова (мідь, ніч); с. р. – флексії –о, е, а також –а з подовженням приголосних (ім’я)+ формртворч. суфікси –ат, -ен. Іменники спільного родуДо цієї групи зарахов-ся іменники, в яких рід семантично не розрізн-ся (каліка, базіка, сирота, невдаха). Морфологічні засоби вираж-ня є неоднозначними (флексія –а ж. р./чол. р). До ім. спільного роду відносять невелику кількість ім. зі знач. особи, найчастіше, з негат. значенням (невдаха, волоцюга), рідше - нейтральн. (сирота). + сюди відносять укр. прізвища на приголосний (Федорчук) і на –КО + невідмінювані іншомовні прізвища на голосний (Дюма, Рабле). 3) категорія числа > к. ч. базується на протиставленні формально виражених грам. знач. одн.(один предмет) і множ. (більше ніж один). Відношення предмету до йог кількісного вияву є змістом грам. категорії числаВ сум розрізняють 2 числові значення: однина; множина. Іменники поділ-ся на 3 групи: 1) ім., для яких хар-ні форми одн. і множ. (мають повну числову парадигму): парта, ручка;2) ім., що мають лише форми множ. (pluralia tantum): штани, джинси, ворота, двері, окуляри, ножиці, гроші, груди, фінанси, вила, шахи, оглядини;

3) ім., що вжив-ся лише в одн. (singularia tantum): гілля.4) категорія відмінка > це одна з найскладніших грам. категорій в системі іменника, це така морфолого-синтаксична категорія, яка виражає відношення іменника до інш. слів у словосполученні і реченні і визнач. його синтакс. фун-ю. Кожний відмінок є носієм певного комплексу категоріальних значень. Формальними показниками відмінків є флексія. Додаткові: чергування звуків; наголос; словопорядок; прийменники. Відмінки виражають різні морфологічні й синтаксичні значення, а також різноманітні семантичні відтінки(просторові, часові, кількістні) В укр. мові 7 відмінків (сьомий- кличний).

49. Категорія виду дієслів. Парновидові, одновидові і двовидові дієслова.

Дієслово – повнозначна, змінна частина мови, що означає дію або стан як процес і передає це значення в досить складній і розгалудженій системі граматичних категорій і форм.

Серед інших категорій дієслово має категорію виду, що є основною. Видові значення, в основі яких лежить поняття внутрішньої межі дії, вказують на її тривалість чи обмеженість, результативнісь чи нерезультативність, завершеність чи незавершеність. Вид є загальнодієслівною категорією, оскільки властивий всім формам. Одні дієслова називають дію, обмежену в часі початком або кінцем, а інші — дію, не обмежену ні початком, ні кінцем. За цією ознакою дієслова поділяються на два види: доконаний і недоконаний. Дієслова доконаного виду вказують на початок, кінець або одноразовість дії (тобто виражають обмежовану в часі ознаку) і відповідають на питання що зробити? Наприклад, дієслова заговорити, вилетів, рушимо, заспівавши вказують на початок дії; прогуркотіти, прилетів, напишемо, сказаний, скошено, посидівши — на кінець дії; мигнув^ гукнете, допоможуть, ударивши — на одноразовість дії. Від дієслів доконаного виду творяться тільки давноминулий, минулий і простий майбутній часи {був згадав, згадав, згадаю), пасивні дієприкметники {прочитаний), активні дієприкметники доконаного виду {позеленілий) та дієприслівники доконаного виду {прочитавши, позеленівши).Дієслова недоконаного виду не вказують ні на початок, ні на кінець дії або ж означають повторювану дію (тобто виражають не обмежовану в часі ознаку) і відповідають на питання що робити? Наприклад, дієслова говорити, гуркочуть, летів, пишемо, розглядуваний, співаючий, сидячи не вказують ні на початок, ні на кінець дії; стукати, мигав, гукаєте, відвідуючи, ударяючи — вказують на повторюваність дії. Від дієслів недоконаного виду творяться минулий, теперішній та складний і складений майбутні часи {згадував, згадую, згадуватиму, буду згадувати), рідко пасивні дієприкметники {читаний), активні дієприкметники недоконаного виду {зеленіючий) та дієприслівники недоконаного виду {зеленіючи, читаючи).Видове значення не впливає на основне лексичне значення дієслова; дієслово, змінюючи свій вид, завжди називає ту саму дію, але з різними відтінками значення: будувати — збудувати, добудувати, перебудувати; нести — принести, віднесе ти, занести. Одновидові дієслова. Є невелика кількість дієслів, які завжди виступають у формі або тільки недоконаного, або тільки доконаного виду. Тільки у формі недоконаного виду вживаються, наприклад, дієслова :безпрефіксні на –увати зі значенням ставлення до обєкту: піклуватися, досліджуватися, шпигувати, імпонувати, тріумфувати, вібрувати, балансувати, на –ати,-іти зі значенням мовлення: базікати, твердити, мріяти; пересування у просторі: возити, літати, носити. Дієслова з префіксом по - зі значенням повторюваності дії: постукувати. Тільки доконаний вид мають, наприклад, дієслова префіксальні або префіксально-постфіксальні, похідні від двовидових безпрефіксальних дієслів роз-, по-, про-, від-, за-, на-, попо-:розговоритися, розкричатися, насидітися, нанюхатися, наплакатися, попоходити, відпрацювати, запрацюватися тощо.

Pages: 1 2