Із чи того те з міста з Мурома,

З того села да Карачарова

Виїжджав удаленький огрядний добрий молодець

Він стояв заутреню в Муромі,

А й к обеденке поспіти хотів він у стольний Кий-град

Так й під’їхав він до славного до міста Кчернигову.

У чи того міста Чернігова

Нагнане-Те силушки чорно,

А й чорним-чорно, як чорна ворона

Так пехотою ніхто отут не прохаживат,

На доброму коні ніхто отут не проезживат,

Птах чорний ворон не пролетиват,

Сірий звір так не прорискиват.

А під’їхав як до силушке великоей,

Він як став-те цю силушку велику,

Став конем топтати так став списом колоти,

А й побив він цю силу всю велику

Він під’їхав-те під славний під Чернігів-Град,

Виходили мужички так отут черниговски

И відчиняли-те ворота в Чернігів-Град,

А й кличуть його в Чернігів воеводою.

Говорить-Те їм Ілля так такі слова:

- Ай же мужички так ви черниговски!

Я не йду до вас у Чернігів воеводою.

Укажіть мені доріжку прямоезжую,

Прямоезжую так у стольний Кий-град

Говорили мужички йому черниговски:

- Ти, удаленький огрядний добрий молодець,

Ай ти, славний богатир так святорусский!

Прямоезжая доріжка заколодела,

Заколодела доріжка, замуравела.

А й по тійій чи по доріжці прямоезжею

Так й пехотою ніхто так не проходжував,

На доброму коні ніхто так не проїжджував

Як у чи тої те в Бруду-Те в Черноей,

Так у тої чи в берези в покляпия,

Так у чи тої річки в Смородини,

У того хреста в Леванидова

Сидить Соловей Розбійник на сирому дубі,

Сидить Соловей Розбійник Одихмантьев син

А те свище Соловей так по-соловьему,

Він кричить, лиходій-розбійник, по-звіриному,

И від його чи те від посвисту соловьего,

И від його чи те від покрику звіриного

Ті всі травушки-мурави уплітаються,

Всі лазореви квіточки обсипають,

Темні лесушки до землі все прихиляються, -

А що є людей - те всі мертві лежать

Прямоезжею доріженькою - п’ятсот є верст,

А й окольноей доріжкою - ціла тисяча

Він спустив добра коня так й богатирського,

Він поїхав-те доріжкою прямоезжею.

Його добрий кінь так богатирський

З гори на гору став перескакувати,

З пагорби на пагорби став перамахивать,

Крейди реченьки, озерця проміж ніг пускався

Під’їжджає він до річки до Смородини,

Так до тоей він до Бруду він до Черноей,

Так до тою до берези до покляпия,

До того славного хреста до Леванидову.

Засвистав-Те Соловей так по-соловьему,

Закричав лиходій-розбійник по^-звіриному -

Так всі травушки-мурави уплеталися,

Так й лазореви квіточки осипалися,

Темні лесушки до землі все приклонилися.

Його добрий кінь так богатирський

А він на корінь так спотикається -

А і як старий-від козак так Ілля Муромець

Бере плеточку шовкову в белу руку,

А він бив коня так по крутих ребрах,

Говорив-Те він, Ілля, такі слова:

- Ах ти, вовча сить так й трав’яний мішок!

Алі ти йти не хошь, алі нести не можь?

Що ти на коріння, собака, спотикаєшся?

чиНе чув посвисту соловьего,

чиНе чув покрику звіриного,

чиНе видал ти ударів богатирскиих?

А й отут стария козак да Ілля Муромець

Так бере-те він свій тугий лук разривчатий,

У свої берет у білі він у ручушки.

Він тетивочку шелковеньку натягав,

А він стрелочку розжарену накладав,

Він стрелил у той-те Солов’я Розбійника,

Йому вибив право око з косицею,

Він спустив-те Солов’я так на сиру землю,

Пристебнув його до правого до стремінця булатному,

Він повіз його по славну по чисту полю,

Повз гніздечко повіз так солов’їного

У тім гніздечку так соловьиноем

А трапилося бути та й три дочки,

А й три дочки його любимиих.

Больша дочка - ця дивиться у віконечко косявчато,

Говорить вона так такі слова:

- Їде-Те наш панотець чистим полем,

А сидить-те на доброму коні,

А везе він мужичища-селючку

Так у правого в стремени прикута

Подивилася як інша дочка улюблена,

Говорила-Те вона так такі слова:

- Їде панотець раздольицем чистим полем,

Так й везе він мужичища-селючку

Так й до правого до стремени прикута, -

Подивилася його меньша дочка улюблена,

Говорила-Те вона так такі слова:

- Їде мужичище-селючка,

Так й сидить мужик він на доброму коні,

Так й везе-те наша панотець у стремени,

У булатного в стремени прикута -

Йому вибите-те право око з косицею.

Говорила-Те й вона так такі слова:

- А й же мужевья наші улюблені!

Ви беріть-до рогатини звірині,

Так біжіть-до у раздольице чисте поле,

Так ви бийте мужичища-селючку!

Ці мужевья так їх улюблені,

Зятевья-Тобто так солов’їні,

Похватали як рогатини звірині,

Та й бігли-те вони так й у чисто поле

До чи тому до мужичище-селючки,

Так хочуть уби_-те мужичища-деревенщину.

Говорить їм Соловей Розбійник Одихмантьев син:

- Ай же зятевья мої улюблені!

Покидайте-Ка рогатини звірині,

Ви кличте мужика так селючку,

У своє гніздечко кличте солов’їне,

Так годуєте його ествушкой сахарною,

Так ви співайте його питьецом медвяниим,

Так й даруєте йому дарунки дорогоцінні!

Ці зятевья так солов’їні

Покидали-Те рогатини звірині,

А й кличуть мужика так й селючку

У те гніздечко так солов’їне

Так й мужик-те селючка не слухався,

А він їде-те по славному чисту полю

Прямоезжею доріжкою в стольний Кий-град

Він приїхав-те в славний стольний Київ-Град

А до славного до князя на широкий двір

А й Владимир-Князь він вийшов з божої церкви,

Він прийшов у палату белокаменну,

У столову свою в горенку,

Він сіл їсти так пити так хліба кушати,

Хліба кушати так пообедати.

А й отут стария козак да Ілля Муромець

Становил коня так посередь двору,

Сам іде він у палати белокаменни.

Проходив він у їдальню в горенку,

На п’яту він той^-те-двер-те поразмахивал.

Хрест-Від клав він писаним-писаній-по^-писаному,

Вів уклони з,

На все на три, на чотири на сторонки низько кланявся,

Самому князеві Володимирові в особину,

Ще всім його князям він подколенниим.

Отут Владимир-Князь став молодця випитувати:

- Ти скажи-тко, ти откулешний, огрядний добрий молодець,

Тебе якось, молодця, так ім’ям кличуть,

Величають, відважного, по батьківщині?

Говорив-Те стария козак да Ілля Муромець:

- Є я зі славного з міста з Мурома,

З того села да Карачарова,

Є я стария козак да Ілля Муромець,

Ілля Муромець так син Іванович

Говорить йому Володимир такі слова:

- Ай же стария козак да Ілля Муромець!

Так й чи давно ти повиехал з Мурома

И которою доріженькою ти їхав у стольний Київ-Град?

Говорив Ілля він такі слова:

- Ай ти славния Володимир стольно-київський!

Я стояв заутреню христосскую в Муромі,

А й к обеденке поспіти хотів я в стольний Київ-Град,

Те моя доріжка призамешкалась.

А я їхав-те доріжкою прямоезжею,

Прямоезжею доріженькою я їхав мимо-те Чернігів-град,

Їхав мимо цей Бруд так мимо Чорну,

Мимо славну реченьку Смородину,

Мимо славну березу ту покляпую,

Мимо славний їхав Леванидов хрест

Говорив йому Володимир такі слова:

- Ай же мужичища-селючка,

В очах, мужик, так подлигаешься,

В очах, мужик, так насміхаєшся!

Як у славного в міста Чернігова

Нагнано отут сили багато безліч -

Те пехотою ніхто так не проходжував

И на доброму коні ніхто так не проїжджував,

Туди сірий звір так нз прорискивал,

Птах чорний ворон не пролетивал.

А й у чи тої те в Бруду-Те в Черноей,

Так у славноей у річки в Смородини,

А й у тієї чи в берези в покляпия,

У того хреста в Леванидова

Соловей сидить Розбійник Одихмантьев син

Те як свище Соловей так по-соловьему,

Як кричить лиходій-розбійник звіриним-звіриній-по^-звіриному -

Те всі травушки-мурави уплітаються,

А лазореви квіточки ладь обсипають,

Темні лесушки до землі все прихиляються,

А що є людей - те всі мертві лежать

Говорив йому Ілля так такі слова:

- Ти, Владимир-Князь так стольно-киевский!

Соловей Розбійник на твоєму дворі

Pages: 1 2

Збережи - » Ілля Муромець И Соловей-Розбійник . З'явився готовий твір.