Екзаменаційні добутки по літературі. Михайло Стельмах належить до вдумливих і оригінальних майстрів слова, які завжди прагнули підняти глибинні шари народного життя й брати з них матеріал для своїх добутків. Як і кожний великий художник, Стельмах створив богатий і різноманітний художній мир. У ньому незгасно палахкоче вогонь твердження добра й заперечення зла, які неминуче вступають у гострий конфлікт і боротьбу між собою. Найбільше яскраво ця проблема зображена в романі «Правда й несправедливість».

У ньому масштабно, сміло розкрив письменник ту більшу правду, що виборювали на фронтах вогневих і трудових Марко Безсмертний і мільйони таких же народних захисників. Уже першою динамічною фразою стрімко розвертається панорама важких випробувань, пекельний вир битви, у яку попадає герой добутку: «Вогонь був таким, що в повітрі снаряди зустрічалися зі снарядами, міни з мінами, гранати із гранатами», божеволіло залізо, божеволіли коні, і шаленіли люди». І на тлі цього бою - богатирська витримка й стійкість людини-бійця. Уже тут визначається символістика образа. На питання полковника Горюнова, є чи серед поранених Марко Безсмертний, старий воїн відповідає, «що тут всі безсмертні». І із цим необхідно погодитися: людина, що проливає свою кров за торжество правди на землі - безсмертний. Перебуваючи на операційному столі, Марко дивує присутніх нечуваної силоміць волі й непохитною вірою в перемогу:

• «Топчу фашизм! Топчу несправедливість». Саме тут він веде словесний двобій зі смертю. В уяві Безсмертного - у протиставленні «хижим химерам», страхом, націленому на людське серце», - виникають світлі образи «тихої матері з немовлям», «селянського будинку із соняшниками», зринають слова народної пісні

Саме вони допомагають йому вийти переможцем у цьому двобої. Перетерпівши нечувані біль і страждання, надивившись смерті в очі й переборовши її, герой роману стає ще дошкульніше до різних проявів правди й краси. Повернувшись додому, Безсмертний прагне знайти щастя у своєму ж спаленому війною селі, тому що орати, сіяти, любуватися землею, жити по-людськи — от його життєве кредо. І на шляху стає найбільша несправедливість в особі Поцелуйко, Безбородько, Киселю. І з нею доводиться боротися. Великий трудолюб і правдолюб Марко Безсмертний спалахує гнівом до будь-якої неправди, проймається любов’ю до скривдженого трудівника, стає на його сторону. Він не втрачає надії, що коли-небудь настане правда, хтось допоможе селянинові й серцевому слову, і святим хлібом. У цьому йому допомагає щирий друг і побратим Григорій Задніпровський. А коли він був безпідставно арештований, Марко, обурюючись свавіллям неправди, домагається його звільнення. Він також високо оцінює книгу Задніпровського, тому що в ній знайшла вираження «насамперед правда! Нехай вона часом і гірка, і нелегка, і напівголодна була, але правда».

Марко Безсмертний живе в оточенні як своїх недоброзичливців, так і своїх однодумців, щирих, безкомпромісних, непокірливих. Одним з таких у романі є Дибенко, людина мудрий, дотепний, з найбагатшим життєвим досвідом, а до тому ще прямій, наполегливий «і говорить він тільки правду». Саме так, вольовим і життєрадісний, відвертий і лукаво-добродушним присвячує свій добуток М.Стельмах, втілюючи в їхніх образах вікову селянську мудрість, любов до роботи, добру й ненависть до всьому безобразномуо в житті, а також надію на те, що майбутні покоління вже «не будуть знати страхів війни, не будуть знати несправедливості». Прекрасний знавець слова, зачерпнутого з вічного колодязя народного духу, Михайло Опанасович створив фігури своїх героїв, які живими, одухотвореними входять у нашу свідомість, зачіпаючи правдою про тривожний час, про очікування, радість і трагедії сучасників тієї пори, спадкоємцями якої випало стати й нам