Задум «Конотопської відьми» виник у Квітки як безпосередня реакція на конкретні прояви забобонності. Письменник був знайомий з випадками, коли народні повір’я використовувались для переслідування осіб, обвинувачених у чародійстві. Улисті до редактора журналу «Современник» Квітка, зокрема, писав: «Усе Це Засноване На Розповідях Старожилів. Топлення Відьом Під Час Посухи Не Лише Бувальщина, З Усіма Гіркими Наслідками, Але, На Подив І Навіть Жах, Відновлене Поміщицею Сусідньої Губернії». Як просвітник-гуманіст, письменник бачив свій обов’язок у розвінчанні подібних забобонів, які могли згубно позначитись на житті і здоров’їлюдей. Вірі в нечисту силу він протиставляє християнську моральність та раціонально визначені й перевірені досвідом правила людського співжиття.

В основу «Конотопської відьми» покладено фрагмент з народної демонології. Згідно з простонародними уявленнями, відьма наділяється здатністю насилати грозові хмари, викрадати дощі, небесні світила, шкодити худобі й людям. Зовні це немолода жінка, яка мешкає за межами села. її вірним помічником неодмінно має бути чорний кіт. Відьму бояться, але й нерідко звертаються до неї по допомогу. Вважається, що вона здатна допомогти в сердечних справах за допомогою любовної магії.

У Квітчиній повісті образ відьми змальований етнографічно достовірно. Автор досить докладно, ніби милуючись, передає народні уявлення про нечисту силу. Звичайно, його приваблює лише естетично-ігровий, формальний бік цих уявлень. Самаж демонологія, її змістова сторона, зазнає в «Конотопській відьмі» гострої моралістичної критики. Народні вірування трактуються як забобони — прояви недостатньої освіти та моральної недосконалості. З погляду письменника, жодні зовнішні злі сили нездатні вплинути на людину поза її волею. Лише особиста моральність чи неморальність визначають життя кожного індивіда.

Таким чином, народна демонологія в «Конотопській відьмі» зазнає просвітницької критики й переосмислюється в морально-раціоналістичному дусі.