Ідейний рух Просвітництва у художній творчості представлений різними напрямами. На зміну бароко у мистецтві XVIII ст. прийшов стиль рококо. Поети цього напряму славили життя як свято миттєвих життєвих радощів. Для рококо характерні вишуканість поетичної форми, дотепна і примхлива гра словом, натяки, декоративність пейзажу. Для багатьох письменників поезія рококо стала школою поетичної майстерності й визволення почуття від диктату розуму. Тому ознаки рококо помітні у творах Вольтера, Дідро, молодого Ґете.

Суттєвих змін під впливом ідей Просвітництва зазнав класицизм. Новий зміст вимагав нових засобів зображення. Французький класицизм на початку XVIII ст. сприймався як зразок мистецтва цього напряму в більшості країн Європи. Але в художній практиці класицистичні правила порушуються навіть на батьківщині теоретиків класицизму. Так, Вольтер одним із перших у просвітницькій драматургії зосередив свою увагу не на окремій особистості, а на середовищі, часткою якого є ця особистість. Особливе явище просвітницької літератури — «вей-марський класицизм» Ґете й Шиллера.

Зовсім новим напрямом у літературі XVIII ст. став сентименталізм із його культом почуття. Культ почуття не суперечив просвітницькому культу Розуму, адже розум і почуття вважалися однаково притаманними «природній людині». Сентименталізм виник на більш пізніх етапах Просвітництва, коли виявилася обмеженість раціоналістичного підходу до життя. Сентименталізм у літературі Просвітництва був явищем суперечливим. З одного боку, він міг виступати проти всіх форм деспотизму й поневолення людини. Такими радикальними поглядами відзначається творчість Руссо. Але, зосереджуючись на зображенні почуття, деякі письменники підміняли дійсність умовними й абстрактними обставинами. Як художній напрям, сентименталізм відкрив нові можливості в зображенні людської особистості. Досвід Руссо і Стерна значною мірою вплинув на творчість Стендаля і Л. Толстого, реалістичну літературу XX ст.

Просвітництво відіграло важливу роль і у розвитку реалізму. Надзвичайно розширилася тематика літератури. Вимоги життєвої правди, глибокого зображення сутності людини проголошувалися видатними письменниками-просвітниками Філдінгом, Дідро, письменниками-штюрмерами. Реалістичної літератури вимагав сам читач і з особливою довірою ставився до творів, автори яких переконували, що події у їхніх книжках не вигадані, а достовірні. Успіх романів «Памела» Річардсона або «Страждання молодого Вертера» Ґете пояснюють і тим, що читачі наївно вірили в те, що видавцям пощастило використати справжні листи й записи героїв. Для самих письменників ця ілюзія правдоподібності була лише засобом створення художнього образу.

Літературі XVIII ст. властиві пошуки й експерименти.

Письменники намагаються всебічно розкрити можливості

Людини. Так народжувалися нові жанри: роман-притча, драма притча. Щасливий кінець такої притчі не завжди відбиває

Наївність автора. Щаслива розв’язка визначається життя

Ствердним задумом автора. Так, сюжет трагедії Ґете «Фауст»

Підкоряється просвітницькому задуму — довести, що людина

Має високе призначення. .’"

Література доби Просвітництва стала новим етапом у розвитку світової літератури. Події Французької буржуазної революції примусили критично переосмислити систему філософських, соціальних та естетичних поглядів просвітителів. Кривавий терор революції був зовсім не схожий на те «царство розуму», яке обіцяла епоха Просвітництва. Філософською й художньою реакцією на XVIII ст. став романтизм. Однак кращі художні досягнення доби Просвітництва і сьогодні не втратили своєї значущості й спонукають читачів замислюватися над сутністю життя, можливостями душі й розуму людини.