Репродукція картини И. М. Крамского “Христос у пустелі” висить у мене в кімнаті над столом. Знайомі, приходячи до мене в гості, здивовано запитують: невже я стала ревною християнкою? І ще більше дивуються зненацька негативній відповіді. Мені здається, що картина, з любов’ю написана чудовим художником Крамским, зрозуміла представникам будь-якого віросповідання. Адже тут мова йде не про віру в якусь конкретну вищу істоту, а про віру людини в самого себе й про його болісне прагнення постійно перебувати в стані вибору. Що ж залучило мене в цій картині?

Нерухлива фігура сидячої людини чітко вимальовується на тлі нескінченної кам’янистої пустелі й безкрайнього ранкового неба. Людина глибоко занурена у свої думки - його відсутній погляд, зчеплені пальці міцно стислих рук, його поза й вираження особи без праці видають це. Людина вирішує. Людина вибирає. Людина - не Бог! В образі Христа на цій картині мені бачиться нескінченно багато земного й нескінченно мало божественного, якщо тільки не дотримуватися концепції, що Бог живе в кожному людині

Цей Христос здатний страждати, сумніватися, і це робить його таким близьким нам, людям, і таким далеким від безпристрасного неба. Вибір Христа особливо важливий, адже за його спиною - мільйони людей, що вірять у нього, і від правильності ухваленого рішення залежить і їхня доля. Суперечливі почуття викликає в мені ця картина

З одного боку, Христос, що сидить на кам’яному уламку, нескінченно самотній. Ніхто не може допомогти йому зараз, підбадьорити, підказати. А з іншого боку, Христу необхідна самота, щоб безпомилково вірно прийняти рішення, зважити всі “за” і “проти”.

Не можна заважати людині в період його роздумів! Відбиттям сумнівів героя картини є небо над ним. Останні хмари незабаром зникнуть за обрієм, золотава зоря тихо спостерігає за плином внутрішньої боротьби замисленої людини із самим собою. copyright