Я з’єдную… характерні, часто затушовані риси в одному герої, і тоді герой стає нам знайомим і десь баченим. М. Зощенко М. Зощенко заслужив визнання й повагу в літературних колах і нескінченній любові своїх численних читачів за дивно короткий строк. Талановитий письменник-сатирик, він залишив після себе багата спадщина, що складається з безлічі оповідань і фейлетонів, повістей, п’єс, кіносценаріїв… І все-таки популярність йому принесли саме оповідання - коротким, блискаючим гумором, у яких Зощенко виявив себе гідним спадкоємцем Гоголя, Чехова, Салтыкова-Щедріна

Перш ніж зайнятися літературною працею, М. Зощенко перемінив безліч професій, з юності спілкувався з багатьма людьми, вивчаючи їх і намагаючись відшукати причини несправедливості й жорстокості, що панують у світі. Зощенко з радістю прийняв революцію, але розумів, що для побудови дійсно нового миру, без голоду, хвороб, розрухи, мало зусиль окремих людей, але необхідний свідома праця всього народу багатомільйонної молодої країни. Письменник не міг упокоритися з тим, що більшість людей не прагнули наблизити час того життя, про яку мріяли, а лише віддаляли його, витрачаючи свої сили й енергію на боротьбу з різними дрібними життєвими безладдями

Зощенко хотів показати таких людей з боку, щоб навчити їх глузувати із себе й тим самим відсторонитися від себе колишніх. Він учився в людей і сам хотів навчити народ, показавши нові цілі й спосіб життя. Не зрячи В. Шкловский говорив, що Зощенко писав про людину, що “живе у великий час, а всі твори на a l l soch © 2005 найбільше стурбований водопроводом, каналізацією й копійками. Людина за сміттям не бачить лісу”.

У рішенні цього завдання письменник бачив своє призначення. Зощенко був упевнений, що говорити з народом потрібно на зрозумілому йому мові, і він досконально вивчив цю живу, розмовну мову. Настільки, що читачі його оповідань вірили в те, що автор - своя людина, яких “у кожному трамваї по десяти штук їдуть”.

Та й місця, де відбувалися події оповідань, були людям звичні й знайомі: трамваї, вулиці, кафе, лазні, звичайні квартири, магазини. Сюжети більшості оповідань Зощенко дуже прості й завжди актуальні. Дуже вчасно письменник умів заговорити про житлову кризу, про байдужість осіб, у чиї обов’язки входила турбота про благоустрій людей, про бюрократизм, хабарництво, з якими доводилося зіштовхуватися на кожному кроці. Зощенко писав про те, що кожна людина повинен починати побудову нового життя насамперед із себе, тому що ніяка влада не може замінити совість (”Собачий нюх”); про те, що одних слів мало для зміни дійсності - потрібні сміливі й рішучі дії (”Любов”); про те, що щире щастя зовсім не в обмані інших людей з метою особистої наживи (”Щастя”).

За зовнішньою невибагливістю коротких оповідань Зощенко, які на перший погляд можуть здатися дріб’язковими по думці, за всіма його жартами й курйозами, спрямованими, здавалося б, на потіху “шановних громадян”, завжди ховалася насущна, живаючи проблема дня. І завжди сатира й іронія письменника були спрямовані не на висміювання людей-обивателів (яким, на думку Зощенко, у природі майже не існувало в чистому виді), а на відбиття обивательських рис у кожній людині, заострение уваги на них з метою подальшого викорінювання. Я думаю, що дивний успіх оповідань Зощенко в тім, що письменник ніколи не був стороннім спостерігачем, а намагався освітити проблему зсередини, вірячи в майбутнє свого народу, у його розум, працьовитість, здатності й прагнення ксамосовершенствованию.