Для написання скільки-небудь докладної, а тим більше вичерпної біографії Н. С. Гумилева час ще не настав. Для цього насамперед немає в наявності достатнього матеріалу. Якщо сімейний і особистий архіви Гумилева й збереглися в Росії, вони дотепер перебувають під спудом. Закордоном збереглося те, що Гумилев перед своїм поверненням у Росію у квітні 1918 року залишив у Лондоні у свого Друга, художника Б. В. Анрепа, що в 1942 або 1943 році весь цей матеріал передав авторові цих рядків. Цей архів, що перебуває зараз у мене, Гумилева включає зошит з віршами, кілька записних книжок (у тому числі із чорновим рукописом трагедії "Отруєна туніка"), рукопис незакінченої повісті "Веселі брати", кілька документів, що ставляться до проходження Гумилевим військової служби (деякі із цих документів, що представляють чисто біографічний інтерес, ми друкуємо в додатку до теперішнього нарису) і ін. (більше докладні відомості про мій архів див. у томі, що вийшов під моєю редакцією, "Невиданий Гумилев" - з імені Чехова, Нью-Йорк, 1952).

Листа Гумилева й листа до нього інших осіб майже невідомі. Можливо, що архів Інституту Російської Літератури в СРСР, а також і частки архіви таять ще багато коштовного. Спогаду про Гумилеве ставляться по більшій частині або до самих останніх років його життя (такі цікаві спогади В. Ф. Ходасевича, А. Я. Левинсона, Н. А. Оцупа, И. В. Одоевцевой), або до періоду між 1909 і 1914 роками (спогаду С. К. Маковского, Г. В. Іванова, Г. В.Адамовича). По обставинах зовнішнього порядку залишилися ненаписаними - або написаними, але не опублікованими - спогади таких і особисто й літературно близьких до Гумилеву людей, як його перша дружина А. А. Ахматова, як О. Э. Мандельштам, М. А. Кузмин, М. А. Волошин. Більша частина надрукованих спогадів стосується літературної діяльності Гумилева. Про більше ранній період і про Гумилеве-человеке, на відміну від поета, спогадів дуже мало.

Вражає начебто б повну відсутність спогадів про Гумилеве-солдате й офіцера. Зі спогадів, що виходять не з літературних кіл і представляющих біографічний інтерес, слід згадати опубліковані лише недавно оповідання невістки Гумилева, дружини його старшого брата ("Микола Степанович Гумилев", "Новий Журнал", кн. 46, 1956, стор. 107-126) і сторінку спогадів про зустрічі з Гумилевим і Ахматовій в 1910-1912 р. їхньої сусідки по Слєпньову (маєток у Бєжецьком повіті Тверской губернії, що належало сім’ї матері Гумилева), г-жи В. Неведомской ("Спогаду про Гумилеве й Ахматовій", "Новий Журнал", кн. 38, 1954, стор. 182 - 190). Оповідання А. А. Гумилевой коштовне своїми сімейними й життєвими подробицями, але небагато наївний, і деякі її домисли й висновки не викликають особливої довіри. Це ставиться, наприклад, до її оповідання про любов Гумилева до його кузини, Маші Кузьминой-Караваевой - нібито єдиної теперішньої любові в житті Гумилева. Не говорячи про те, що в цій частині оповідання хронологія досить неясна, важко зрозуміти, чому г-жа Гумилева відносить до рано померлої Маші (пам’яті якої Гумилев присвятив вірш "Родос", позбавлене всякого любовного фарбування) і написаний в 1920 році "Заблудлий трамвай", і навіть один з перекладних віршів "Порцелянового павільйону", до того ж уписане Гумилевим тоді ж, коли він його перевів - тобто в 1917 році в Парижі - в альбом його паризької "Синій Зірці".

У спогадах г-жи Неведомской, навпроти, багато цікавих подробиць літературного характеру, але почерпнутих поза тим літературним колом, до якого належав Гумилев. У нижченаведеному короткому нарисі нами використані й ті й інші спогади в тій частині їх, що робить враження вірогідності, а також і раніше опубліковані оповідання літературних сучасників Гумилева.

Микола Степанович Гумилев народився 3(15) квітня 1886 року в Кронштадті, де його батько, Степан Якович, що закінчив гімназію в Рязані й Московський університет по медичному факультеті, служив корабельним лікарем. За деякими відомостями, сім’я батька походила з духовного звання, чому непрямим підтвердженням може служити прізвище (від латинського слова humilis, "смиренний"), але дід поета, Яків Степанович, був поміщиком, власником невеликого маєтку Берізки в Рязанській губернії, де сім’я Гумилевих іноді проводила літо. Б. П. Козьмин, не вказуючи джерела, говорить, що юний Н. С. Гумилев, увлекавшийся тоді соціалізмом і Маркса, що читав (він був у той час Тифлисским гімназистом - виходить, це було між 1901 і 1903 роками), займався агітацією серед мірошників, і це викликало ускладнення з губернатором Берізки були пізніше продані, і на місце їх куплений невеликий маєток під Петербургом

Мати Гумилева, Ганна Іванівна, уроджена Львова, сестра адмірала Л. И. Львова, була другою дружиною С. Я. і на двадцять із зайвим років моложе свого чоловіка. У поета був старший брат Дмитро і єдинокровна сестра Олександра, у заміжжі Сверчкова. Мати пережила обох синів, але точний рік її смерті не встановлений. Гумилев був ще дитиною, коли батько його вийшов у відставку й сім’я переселилася в Царське Село. Своє утворення Гумилев почав будинку, а потім учився в гімназії Гуревича, але в 1900 році сім’я переїхала в Тифлис, і він надійшов в 4-й клас 2-й гімназії, а потім перевівся в 1-ю. Але перебування в Тифлисе було недовгим. В 1903 році сім’я повернулася в Царське Село, і поет надійшов в 7-й клас Миколаївської Царскосельской гімназії, директором якої в той час був і до 1906 року залишався відомий поет Інокентій Федорович Анненский.

Останньому звичайно приписується великий вплив на поетичний розвиток Гумилева, що у всякому разі дуже високо ставив Анненского як поета. Очевидно, писати вірші (і оповідання) Гумилев почав дуже рано, коли йому було всього вісім років. Перша поява його в пресі ставиться на той час, коли сім’я жила в Тифлисе: 8 вересня 1902 року в газеті "Тифлисский Листок" був надруковано його вірш "Я в ліс біг з міст…" (вірш це не було нами, на жаль, розшукане). За всім даними, учився Гумилев плоховато, особливо по математиці, і гімназію скінчив пізно, тільки в 1906 воду. Зате ще за рік до закінчення гімназії він випустив свій перший збірник віршів за назвою «Шлях конкистодоров», з епіграфом з навряд чи многим тоді відомого, а згодом настільки знаменитого французького письменника Андрэ Жида, якого він, мабуть, читав вподлиннике.

Про цей перший збірник юнацьких віршів Гумилева Валерій Брюсов писав в "Терезах", що він повний "переспівів і наслідувань" і повторює всі основні заповіді декадентства, пора жившие своєю сміливістю й новизною на Заході років за двадцять, а в Росії років за десять до того (саме за десять років до виходу книги Гумилева сам Брюсов зробив сенсацію, випустивши свої сборнички "Російські символісти"). Все-таки Брюсов порахував потрібним додати: "Але в книзі є й кілька прекрасних віршів, дійсно вдалих образів. Припустимо, що вона тільки шлях нового конквістадора й що його перемоги й завоювання спереду". Сам Гумилев ніколи більше не перевидавав "Шлях конквістадорів" і, дивлячись на цю книгу, мабуть, як на гріх молодості, при рахунку своїх збірників віршів опускав її (тому "Чуже небо" він назвав в 1912 році третьою книгою віршів, тоді як насправді вона була четвертою). З біографічних даних про Гумилеве неясно, що він робив відразу по закінченні гімназії

А. А. Гумилева, згадавши, що її чоловік, закінчивши гімназію, за бажанням батька надійшов у Морський Корпус і був одне літо в плаванні, додає: "А поет на настійну вимогу батька повинен був надійти в університет", і далі говорить, що він вирішив виїхати в Париж і вчитися в Сорбонне. Відповідно до словника Козьмина, Гумилев надійшов у Петербурзький університет уже набагато пізніше, в 1912 році, займався старою-французькою літературою на романо-германском відділенні, але курсу не скінчив. У Париж же він дійсно виїхав і провів закордоном 1907-1908 роки, слухаючи в Сорбонне лекції по французькій літературі

Якщо взяти до уваги цей факт, вражає як він в 1917 році, коли знову потрапив у Францію, погано писав по - французски, і з погляду граматики, і навіть із погляду правопису (втім, С. К. Маковский говорить, що він і в російському правописі, а особливо пунктуації, був далеко не твердий): про його погане знання французької мови свідчить хранящийся в моєму архіві власноручний меморандум Гумилева про набір добровольців в Абіссінії для армії союзників, а також його власні переклади його віршів на французьку мову. У Парижі Гумилев здумав видавати невеликий літературний журнал за назвою "Сиріус", у якому друкував власні вірші й оповідання під псевдонімами "Анатолій Грант" і "Про", а також і перші вірші Ганни Андріївни Горенко, що стала незабаром його дружиною й прославилася під ім’ям Ганни Ахматовій - вони були знайомі ще по Царському Селу

Pages: 1 2 3