Увійшов у літературу в 60-х рр., одержав визнання як один з найбільших прозаїків. Добутку Фаулза - романи, повісті, оповідання, есе - всупереч розмаїтості тим і образів, багатства прийомів художнього зображення - об’єднані провідної для його творчості проблемою: формування самосвідомості як необхідної умови для досягнення волі. Збагнення власної сутності сприяє орієнтації у світі й розкриттю можливостей особистості. Подолання відсталої, архаїчної, темної стихії, властивій людині, відкриває можливості для прилучення до життя, красі, гуманності

Фаулз народився в містечку Чи^-Он^-Ці, що в графстві Эссекс. Учився в елітній школі в Бедфорде, згодом служив у Королівському флоті в морській піхоті. Після Другої світової війни продовжив утворення в Нью-коледже Оксфордского університету, де спеціалізувався в області романо-германской філології. Викладав англійську мову й літературу у Франції, Греції, Англії й залишив педагогічну діяльність лише в 1963 р., коли успіх першого опублікованого роману «Колекціонер» («The Collector») дозволив йому повністю віддатися творчості. Тоді Фаулзу було вже майже сорок років, він мав ґрунтовний життєвий досвід, його погляди сформувалися, а політичні симпатії визначилися. Він був переконаним ворогом англійських консерваторів, йому були близькі погляди лейбористів (особливо їх «лівого» крила).

Фаулз називав себе «соціальним демократом», прихильником «англійського соціалізму», за відродження якого він і висловлювався, маючи в увазі (і в цьому його погляди збігалися з позицією Дж.Б. Шоу), що капіталізм неминуче виснажить, переживе себе, а система продуманих реформ може сприяти цьому процесу. Фаулз підтримував рух «зелених», що виступають за збереження природного навколишнього середовища. У своїх естетичних принципах він орієнтувався на класичні традиції, високо цінував реалістичне мистецтво, уважав його зв’язок з життям неминущою вартістю, хоч у власній літературній творчості аж ніяк не дотримується традициональних кліше, органічно поєднуючи свою відданість класиці зі сміливими художніми експериментами

Гуманізм є наріжним каменем світоглядних і творчих позицій письменника. Фаулз уважав, що література повинна сприяти духовному вдосконаленню людини, бути серйозної й гуманної. Він надавав великого значення етичному компоненту у творчості. Критики й про самому Фаулзе пишуть як про письменника, що втілив у своїх добутках етичні норми кращих зразків світової літератури. Працюючи в різних жанрах, Фаулз найбільше виявив самобутність свого таланта як романіст. Романний жанр він цінував і як «можливість виразити свій погляд на життя», і як форму впливу на духовну й моральну життя суспільства

Після «Колекціонера» в 60-х рр. побачили мир такі романи Фаулза: «Маг» («The Magus», 1965), «Жінка французького лейтенанта» («The French Lieutenant’s Woman», 1969). До цього ж періоду належить і книга «Аристос» («The Aristos», 1964), у якій Фаулз ділиться своїми думками й міркуваннями про проблеми філософії, мистецтва, етики. Це своєрідний «автопортрет художника», що дозволяє читачеві познайомитися із широким колом питань, які хвилювали письменника. У цій книзі Ф. висловлює думка про те, що основою творчості повинна бути чітка філософська й эстетическая концепції.

Серед багатьох шедеврів світової літератури Фаулз із особливим трепетом ставився до «Одиссее» Гомера й «Бури» В. Шекспіра. Про це він пише в есе «Острова». «Одиссея», цей перший роман в історії людства, що містить у собі вічні теми - подорожі по території життя й мандри в глибинах власного «я», тема пошуку й прагнення до пізнання навколишнього середовища. Шекспірівську «Бурю» Фаулз сприймає як п’єсу про перемогу щирої культури над бездушшям, шляхетності й порядності - над фальшивими цінностями. Глибокий зміст здобуває в цьому контексті образ «острова» і мотив «перебування на острові». В «Одиссее» Фаулз особливо відрізняє епізод з німфою Калипсо, бранцем якої протягом семи років залишається героєм, потрапивши на острів Огигию.

Тут, у гроті, обплетеного виноградною лозою, Калипсо ховала Одиссея від усього миру; тут, спокушений її чарами, він залишався протягом багатьох років, проте, не забув своєї батьківщини й знову вернувся в мир життя, продовживши свою подорож у рідну Итаку. Герої шекспірівської «Бури» також виявляються на острові, де мудрий Просперо, угамовуючи егоїстичні прагнення й у самому собі, і в інші, допомагає людям повернути щиросердечна рівновага, відчути красу природи. Оповідаючи про «Бур», Фаулз відзначав: «Сьогоденням островом у п’єсі є наша планета в безмежному океані Вселеної».