Гуманістичний пафос лірики М. Рильського останніх років

«Третє цвітіння» М. Рильського - явище, унікальне в нашій літературі, - об’єднує чотири збірки поета «ГолосіІвська осінь», «Зграя веселиків», «В затінку жайворонка», «Зимові., записи». Для лірики письменника останніх років характерна простота, ясність, філософська заглибленість. Не тільки краса природи (збірка «Троянди й виноград»), а й краса душі людської хвилювала художника. Людина, пише М. Рильський, без відчуття поезії, мистецтва не може бути по-справжньому щасливою. Якою ж повинна бути поезія, здатна схвилювати сучасника? У збірці «В затінку жайворонка» у вірші «Поетичне мистецтво» автор дає відповідь на це питання:

Лише дійшовши схилу віку,
Поезію я зрозумів.
Як простоту таку велику,
Таке єднання точних слів.
Коли ні марній позолоті,
Ні всяким викрутам тонким
Немає місця, як підлоті,
У серці чистім і палкім.

Досить популярною в українській літературі десь з 60-х років стала проблема людина та наука. Рильського, як поета-філософа, ця проблема теж цікавила. Він часто задумувався над тим, чи потрібні наукові відкриття вищого гатунку, яку роль у добу НТР має відіграти поезія. Поет, як і наші батьки, був свідком виходу в космос першої людини - Гагаріна Юрія Олексійовича. Після цієї події стало суттєво змінюватися світовідчуття, світомислення. Саме в цей час розпочалася дискусія ліриків і фізиків. Рильський, учасник дискусії, на питання, чи потрібне мистецтво добі космічних відкриттів, сказав:

А я додам: любити можна
Поезію в добу ракет.
Бо дивна річ: людина кожна
Якоюсь мірою поет.
(«Вірш в альбом»)

Рильського бентежило те, що дехто поезію, мистецтво віддав на відкуп технократичним, а то й прагматичним, споживацьким тенденціям, а він, як поет-гуманіст, боровся за те мистецтво, яке сприяло гармонійному розвитку особистості. У вірші «Діалог» поет напише:

Як же так убого ви живете,
Що ж так занепали ви, скажіть,
Що у дні космічної ракети
Солов’я не в силі зрозуміть?

Внутрішній світ людини в усій його красі оспіваний автором у «Голосіївській осені». На думку поета, визначальною рисою інтелектуальної людини має бути духовність. Поезія збірки, як кажуть літературні критики, повернулася в бік внутрішнього світу, духовного життя людини і сприяла розвитку цього жанру, його тем, жанрів і мотивів.

Традиційна тема важкого тягаря прожитих літ і перетворення його у хвалу життя також має місце в збірці. У вірші «Як забути» поет писав:

Шкода за минулим, річ відома,
Та й теперішнє колись мине…
Але хай поб’є тих оскома,
Хто весну зимою проклене.

Остання збірка поета «Зимові записи» (1964). Вона вражає читача незвичайною силою виражених у ній думок і почуттів. Як відмітила літературна критика, читаючи вірші цієї збірки, читач відразу поринає у світ поета - «чистий, тихий», світло-кришталевий. У віршах збірки - сповідь про те, чим жила, боліла і раділа його бентежна й неспокійна душа на схилі літ. Та не гіркотою пройняті поетові рядки. Його серце охоплює радість від того, що життя не прожите навмисне, що життя про жите з людьми. «Пахне снігом, сіном, кінським лотом» художник збентежений тим, що, на жаль, сучасна людина починає втрачати зв’язок з природо», і застерігає:

Зрозумійте, люди, річ єдину -
Що брехать не в міе мій язик
Внук мій любить пахощі бензину,
Ну, а я і досі ще не звик.

У ліриці останніх літ, зокрема і останній збірці «Зимові записки» М. Рильський як справжній поет-громадянин, ганьбить, носіїв тих пороків, які мали місце в житті:

Братопродавці з білими руками
і з чорними серцями - ось вони,
Що вслали анонімними листами
Дорогу у кар’єру та в чини!

Заключний вірш збірки «Сліди маленьких ніг на вогкому снігу» - це миттєві враження від побачених на сніг у слід і з ніжок маленької’ дитини. Вони навівають спомини. Особливо де гостро відчуває літня людина. Готі маленькі сліди дитячих ніжок у художньому відчутті автора стали основою для утвердження вічності жита М. Т. Рильський - поет з великої літери. Своє літератури кредо він виразив у вірші «Що я ненавиджу і що я люблю»: