Та й ти не вмер. Ти пішов з життя, але й залишився в ній, тому що є твоє живуче слово. Є шанування й увековечивание. Тамара Мороз «Стрілець». Творчість Григорія Косинки (теперішнє прізвище - Стрілець) вертається до нас із порога смерті. Життя письменника обірвалася трагічно: він був страчений по помилковому обвинуваченню в приналежності до групи терористів. Але теперішньою причиною загибелі був його письменницький талант, його добутку, у яких він не ідеалізував більшовицькі будні, а правдиво розповів про життя України після 1917 року

Григорій Косинка залишив нам невелика спадщина: прозаїчні добутки, написані в основному в жанрі новели. Його називали, як і Василя Стефаника, майстром української новели, продовжувачем кращих традицій класичної новели. Тонкий психолог, життєлюб, человеколюб, він був письменником самобутнього характеру, що особливо яскраво спалахнув в останні дні жовтня 1919 року, коли одна за одного минулого написані й опубліковані чотири його новели: «У будинку Штурми», «Сходка», «Перед миром», «На золотих богів». Коли починалася творчість Григорія Косинки, усюди гриміли пушки й у землю лягали лише перші зерна нового, радянського життя. Нелегко було судити по тимі першим зернам про якість майбутніх сходів. Адже перед очами часом з’являлися такі картини, від яких і душу німіла, і в голові туманилося. От рядка з новели «Троекутний бій»:

• «На вулиці шматок людського м’яса й дві невеликі калюжі крові
• - Кроком - марш!
• Хтось посміхнувся, і шматок м’яса, як стара підошва, покрита сірим пилом, відлетів вколею.
• - Ладь український прапор! Німецька вигадка!
• - Не треба нам царського прапора!
• - Рви його, чорна сотня…».

Розбуджений революцією, письменник убирав кожну часточку дійсності й створював її портрет. З-під пера письменника з’являються всі нові й нові новели. Схвильоване, напружене й трепетні, як саме життя. Теперішнє визнання до письменника прийшло в 1922 році, коли побачила мир перша книга новел «На золотих богів». Добутку, які ввійшли в книгу, неоднакові по своїй художньо-тематичній цінності. Теперішніми шедеврами літературна критика назвала три новели: «На золотих богів». «У будинку Штурми», «Сходка».

У них чутний плач і нарікання на долю: вони сповнені рухи до червоної стежки революції й боротьби «за кров братів і волю нашу», за погорілі села й наділену революцією землю. Книга «На золотих богів» - яскравий зразок імпресіоністських добутків. У них немає сюжету, оповідання - фрагментарний, композиція відсутня. Чітко виражена гра квітів (здебільшого червоного й чорного). Косинка завжди прагнув до неповторності. Про його старання не дублювати себе, а показувати вся розмаїтість пореволюційного життя, людських взаємин і характерів свідчить добуток «Мати». Головна діюча особа новели - селянський син Андрій, але центральною фігурою, що піднімається над добутком, є його безіменна мати

Її образ сприймається через призму почуттів Андрія як символ материнства, уособлення всіх людських страждань, більша частина яких випала на долю матерів. Про це напише пізніше у своєму «Щоденнику» інший неперевершений майстер української літератури А. Довженко. В 1926 році Г. Косинка опублікував новелу «Політика». Вона була етапної у творчості письменника другої половини XIX сторіччя й виділялася від інших новел глибинним осмисленням революційної дійсності, показником духовного росту людини. Мусій Швачка - завзятий організатор політичного життя на селі. Він принциповий, ненавидить куркульство. Письменник досить переконливо показує психологічну мотивацію його зв’язків з народом. Він вірить у народ і хоче йому допомогти. У зіткненні з багатіями Мусій не розгубився, не поступився. Вороги схопилися за ножі, він вийняв браунінг… Пролилася кров. В основі новели «Політика» - земля. Григорій Косинка в художньому аналізі внутрішнього переживання проблеми землі своїми героями не допускає ніяких компромісів. Для створення правдивого образа новеліст проникає в душу людини, його психологію (новела «Заручини»).

На останньому етапі творчості драматична напруга досягається за рахунок драматизації внутрішнього життя героя. Відчувається, що в останні свої роки письменник дійшов до «свого росту й сили» і «побачив ясне вдалині» не тільки суспільного розвитку, а й художньої творчості взагалі. Працював на літературній ниві Г. Косинка неповних 15 років і залишив нам художньо вагома новелістична спадщина. Його новели - невеликі епізоди, вихоплені з життя села. Яскраві, виразні, вагомі. Письменник будує оповідання, у яких не тільки бачиш, а й чуєш усе, що відбувається навколо. Відображення не сиюминутних фактів і вражень, а лише того, що справді є подією, поглиблена психологізм у розкритті характерів і сильний емоційний підтекст, що коріннями йде у фольклорний ґрунт - от ярчайшие риси добутків Г. Косинки - найбільшого новеліста новітньої української літератури