У випадку, якщо джерелом перитоніту є орган, що може бути вилучений (червоподібний відросток, жовчний міхур) , і технічні умови дозволяють це зробити, доцільно забрати радикально джерело інфекції із черевної порожнини. При перфорації порожнього органа найчастіше виконують ушивання перфоративного отвору, тим більше, якщо з моменту перфорації пройшло більше 6 год і можна чекати масивне бактеріальне забруднення черевної порожнини. При розриві дивертикулу або ракової пухлини ушивання дефекту органа, як правило, нездійсненно. Показано резекцію ураженого органа або накладення розвантажувальної колостоми. При післяопераційному перитоніті, викликаному неспроможністю швів раніше накладеного анастомозу, як правило, не вдається вшити дефект в анастомозі внаслідок виражених запально-інфільтративних змін у навколишніх тканинах, тому частіше доводиться обмежуватися підведенням двухпросветной дренажної трубки до отвору для аспірації кишкового вмісту, тампонуванням даної ділянки для отграничения вогнища інфекції від інших відділів черевної порожнини або виведенням самого анастомозу із черевної порожнини в підшкірну клітковину або на шкіру передньої черевної стінки.

Черевну порожнину ретельно осушивают електроотсосом і марлевими серветками, видаляють пухкі нальоти фібрину. Потім варто промити черевну порожнину розчином антисептичної речовини: диоксидином, фурацилином.

Декомпресію кишечника здійснюють шляхом проведення в тонку кишку через рот довгого двухпросветного дренажу із множинними отворами зонда або зонда через пряму кишку з наступною аспірацією, що перебувають у просвіті кишечника рідини й газу. Після завершення декомпресії кишечника в корінь брижів уводять 100-120 мл 0,25% розчину новокаїну для зменшення в післяопераційному періоді болючих відчуттів і запобіганню парезу кишечника. Після цього приступають до дренування черевної порожнини.

При розповсюдженому гнійному перитоніті необхідно дренувати черевну порожнину 4-5 товстими дренажами. Дренажі мають у своєму розпорядженні наступний образ: у правом подпеченочном просторі, левом поддиафрагмальном, правому латеральному каналі й у порожнині малого таза. Всі дренажі виводять через окремі проколи передньої черевної стінки. У черевній порожнині залишають 6-8 мікроіригаторів для регіональної антибиотикотерапии.

Для запобігання нагноєння післяопераційної рани в підшкірній клітковині залишають тонкий дренаж з безліччю отворів для аспірації раневого вмісту й промивання підшкірної клітковини розчинами антисептиків.

Якщо під час операції виявлені розлитої гнійний перитоніт і джерело інфекції вилучене, необхідне проведення перитонеального лаважа.

Антибактеріальна терапія включає введення антибіотиків місцево в черевну порожнину через мікроіригатори й парентеральное застосування антибіотиків.

Боротьбу з паралітичною непрохідністю кишечника починають уже на операційному столі (декомпресія кишечника, введення новокаїну в корінь брижів) . Після операції хворому 2-3 рази в день откачивают шлунковий уміст, а якщо його кількість досить велика (більше 1 л) через ніс у шлунок уводять тонкий зонд для постійної декомпресії верхніх відділів шлунково-кишкового тракту. Крім того, роблять стимуляцію моторики кишечника. Для цього найбільше часто використовують прозерин (інгібітор холинестерази) , нашкірну електростимуляцию кишкової діяльності. Гнітюча дія токсинів на моторику кишки усувають відповідної дезинтоксикационной і инфузионной терапією.

Важливим завданням залишається корекція кислотно-лужного стану, водоелектролитного балансу, заповнення крововтрати.

Pages: 1 2