Серед рас сучасних людей, що належать до одного виду Homosapiens, у першу чергу виділяють найбільш великі підрозділи, звичайно називані більшими расами. Це европеоидная (євразійська), монголоїдна ( азиатско-американська), негроїдна (африканська) і австралоидная (океанийская). Дві останніх звичайно поєднують в одну австрало-негроїдну (екваторіальну) расу

У зоні контактів більших рас існує ряд перехідних і змішаних расових типів. Перехідними звичайно називають такі раси, які сформувалися в настільки віддалені часи, що тепер важко встановити, чи є вони результатом змішання двох рас або ж зберігають древні риси, що існували в більших расових стовбурів до їхнього розчленовування. Змішані ж расові типи утворювалися не тільки в стародавності, але й у середньовіччя, а також у новий і новітній час у процесі метисации. Так, перехідний уважають ефіопську расу на сході Африки, що виникла на Африканському Розі в далекій давнині. За формою носа й будові лицьового кістяка ефіопи майже не відрізняються від південних европеоидов, але шкіра в них майже така ж темна, як у негрів. Серед негроїдних рис - спиралевидние волосся, темні очі. Европеоидние риси - вузька особа, вузький довгий ніс, середні губи

Етногенез. Древня історія, міфологія й культура

Походження. Етимологія слова “Ефіоп”. Виникнення мови. Джерела культури. Початку релігії. Правителі Абіссінії. Міжнародні відносини

Ефіопська перехідна раса має глибокі коріння в найдавнішій історії й міфології. До нашого часу дійшла стародавня назва Ефіопії - “Абіссінія”. Незалежна держава Абіссінія, населена в той час кольоровими християнами, уважається найстаршим з доісторичних утворень на африканському ґрунті. Початку цієї держави, втім, досить темні. Переказ сходить до часів пануючи Соломона, і першим засновником абиссинского царства називається міфічний син Хама, по ім’ю Куш, що оселився в Аксуме, найдавнішому царському місті на захід від Адуа втигре; по ім’ю його, також міфічного, сина Ефіопа, нібито вся країна названа Ефіопією

Царицю Сабейскую легенда переносить в Абіссінію і її сина, пануючи Менелика або Давида, видає за нащадок її зближення із Соломоном, царем Іудейським. У всіх цих сказаннях утримується згадування про колишні тісні зносини Абіссінії із протилежним арабським материком. У першому дохристиянському тисячоріччі, не пізніше 300 р. до Р.Х., сабейци Ємену відправили надлишок свого населення через Червоне море в Абіссінію; тільки тоді, коли “ефіопський” мова, завдяки християнству, придбав свою літературу, як указує Гуго Винклер, сабейский мова був витиснутий з Абіссінії. Згодом справа повернулася інакше: в останні дохристиянські століття володарі Абіссінії, у свою чергу, переступивши за море, затвердилися в Сабе, підпорядкованої в той час гимиаритам; тільки часом іудеям, що домоглися зрештою панування над Сабой, вдавалося звільнятися від абиссинской опіки. Але з 525 р. по Р.Х. Инмен протягом семи сторіч перебував під владою абиссинских віце-королів. Подібність прислівника геез, считавщегося в Абіссінії й тепер священною, богослужбовою мовою, з гимиаритским прислівником Південної Аравії досить значно. З гееза, на якому писані рукописи XIII сторіччя, що дійшли до нас, утворився нинішній діалект Тигрі, і мови Амхари й Шоа вважаються похідними невідомої вже нині, бічної галузі гееза. Все це доводить, що південь Червоного моря завжди скоріше зв’язував, чим розділяв народи Аравії й східної Африки

Існування за старих часів зв’язку між Абіссінією і Єгиптом підлягає сумніву. По Геродоту, з війська пануючи Псамметиха 240 тис. воїнів вийшли до царя ефіопів, що оселив їх у своїй країні. Досить імовірно, однак, що в цьому й у деяких інших випадках під древньою Ефіопією варто розуміти не абиссинское плоскогір’я, а країну верхнього Нила; передбачувані древні єгипетські пам’ятники в Абіссінії виявилися пізнішого, давньоєгипетського походження. Набагато ймовірніше древні відносини до грецького і єврейського культурного кола; але не можна затверджувати, що в Абіссінії до введення християнства панувало іудейське віровчення. Втім, і тепер ще в Абіссінії живе багато євреїв (фалаши), і в абиссинском християнстві є деякі єврейські риси

Християнство було уведено в Абіссінії в IV столітті нашого літочислення, двома полоненими молодими християнами із заходу, Фрументом і едесием. Абиссинская церква зав’язала стосунки з Коптской церквою в Єгипті, від патріархів якої, що мають своє місцеперебування в Каїрі, патріарх Абіссінії, абуна, одержує свою присвяту. У перші сторіччя християнської ери й грецький вплив діяло на Абіссінію з тодішньої головної гавані Адулис. У це й наступний час Абиссинское царство називалося, по ім’ю головного міста, Аксумским або Аксумитским; пізніше й навіть до нового часу часто зустрічаються назви Хабаш або Хабеш. На думку Рейниша, можливо, що це ім’я й навіть слово Абіссінія походить від слова habasat, що означає суспільство або товариство, отже, що натякає на колишні торговельні підприємства південних арабів. Назва Хабасат, по Глазеру, зустрічається й у Південній Аравії й значать тут “збирачі смоли”; подібне значення має й “Атиоб” (ефіопи).

У середні століття іслам почав своє вторгнення в північно-східну Африку, проникав туди всі далі й далі й, нарешті, в XVI столітті наводнив всю Абіссінію. З тих пор християнська церква країни відділилася від іншого християнства, але, хоча й у нерухливому стані, удержалася до нинішнього часу. Однак, саме в періоді натиску ісламу зав’язалися зносини між абиссинскими християнами й римсько-католицькою церквою. Тоді думали знайти в Абіссінії царство первосвященика Іоанна, що західні народи шукали так довго. Бажання ввійти в безпосередній зв’язок із цим царством, що вважалося досить могутнім, впливало на експедиції, відправлені Генріхом Мореплавцем. У своїх поїздках в Індію португальці, дійсно, попадали в Абіссінію; єзуїти з’явилися в країні, і в 1626 р. правитель із усім своїм двором приєднався до римської церкви. Це звертання тривало, втім, недовго,- уже через шість років після цього католицькі священики були вигнані, і з тих пор абиссинская церква, що коштує всього ближче до греко-російського, не зачіпалася вже ніякими зовнішніми впливами

До половини XVIII століття вся Абіссінія перебувало під владою негуса негести, пануючи царів, що доручав керування окремих провінцій намісникам, расам. Однак, влада негуса стала поступово слабшати, і в 1831 році країна розпалася на 3 держави - Тигрі, Амхару й Шоа, до яких у пізніший час приєдналися Годжам і Каффа. Міжусобні війни усе більше й більше руйнували згуртованість держави, і з півдня набіги галласов заподіювали постійні утруднення

Лише в 1853 році один з нижчих чиновників в Амхаре, по ім’ю Казаи, знову з’єднав все царство й вступив на престол Абисинии під ім’ям Феодора I. На початку керування його відрізнялося помірністю, але коли багато листів і клопотання його, звернені до англійського уряду, залишалися без відповіді й уваги, він здійснився озлобленням проти європейців взагалі, і насильно затримав у своїй країні англійського консулаи інших європейців. Коли переговори з ними виявилися марними, Англія оголосила йому війну, і наприкінці 1867 року почався один із самих визначних гірських походів новітнього часу. Мули з Іспанії, Італії й Малій Азії, верблюди з Аравії і Єгипту й слони з Індії супроводжували невелике військо, чисельністю близько 12 тисяч чоловік. Проти очікування, абиссинци не зробили спершу майже ніякого опору; таким чином, англійське військо, не стримуване ворогом, могло досягти внутрішньої частини плоскогір’я, де Феодор зі своїм військом думав удержатися в скелястому зміцненні Магдале, що вважалося неприступним. Але коли у квітні 1867 року почалося бомбардування Магдали, Феодор був покинутий здебільшого своїх військ і покінчило життя самогубством

Pages: 1 2 3