Літературним прототипом Снежимочки сам Хлебников називав образ Снігурки з п’єси А.Н.Островського, що стала також героїнею однойменної опери Н.А.Римского-Корсакова. Сама ж Снігурка є одним з найвідоміших персонажів російського фольклору

Однак образи Снежимочки й Снігурки перебувають як би в різних літературних просторах. Якщо Островський у Снігурці хотів виразити всепроникаючу єдність і височину любові й природи, то Хлебников ставить перед собою зовсім інше завдання. У ранніх драматичних добутках він багато в чому пов’язаний із символістським театром (драматургія Ф.К.Сологуба, В.Я.Брюсова, З.Н.Гиппиус, А.А.Ремизова, А.А.Блоку, а також М.Метер-линка). Символістський принцип драматур-гическо-мифологического миру «сутностей» одержує в Хлебникова настільки яскраве відображення, що деякі дослідники називають його «ще більш крайнім символістом, чим самі символісти» (Р.Дуганов). Хлебниковская С. є читачеві в трьох іпостасях - епічної, ліричної й мистериальной. Як епічний образ С. - казковий фольклорний персонаж, що приходить зі свого казково-епічного минулого (лісу, природи) в епічне сьогодення (місто з його жебраками й городовими, ученими й хлопчиськами). Ліричний образ С. передається стогонами й плачем мешканців сніжного лісу, у коротких діалогах С. з людьми, що зустрічаються їй. Але головним в образі С. є її мистериальность.

Хлебников, по зауваженню Ю.Тинянова, був одночасно й «найбільшим новатором», і «найбільшим архаистом». Він прагнув пожвавити мир слов’янського архаїчного міфу, мир слов’янських богів і казкових героїв, прагнув перевести його з минулого в майбутнє - «триваюче тіло художнього твору, що починається «відразу» у підніжжя сьогодення» (Н.Башмакова). Відновлення цього міфологічного миру Хлебников починає з перейменування його «жителів», і насамперед він дає нове ім’я архаїчній Снігурці - Снежимочка. У п’єсі ці імена порівнюються-протиставляються

Снігурка - персонаж уже «застиглий» у певному культурному шарі. По ходу п’єси й дорослі й діти сприймають спочатку С. як Снігурку, як персонаж з опери Римского-Корсакова, як персонаж спектаклю в «Народному будинку». І лише в заключній сцені п’єси, під час відродженого ритуалу «свята Очищення - Чистий день» (діючий ритуал - один з головних ознак «живого» міфу) С. уже називають Снежимочкой, а не Снігуркою. В імені С. Хлебников втілює свою поетичну ідею «самокрученого слова». На думку деяких дослідників, п’єса «Снежимочка» є «дії-у-слові», здатне перетворити в «дію в уяві» (Р.Дуганов). Незвичайна назва драматичної дії в Хлебникова - «деймо» - розшифровується як «дія й лист». Назва це можна розуміти і як «дію мистериальное». У п’єсі справді розвертається містерія

Спочатку оживає наділений новими іменами міфологічний сніжний мир російської природи. Він вступає в бій з далекими істотами, що вторгаються в нього, з міського життя. Але такий бій нескінченно й безплідно.

И тоді Снежимочка йде в далекий мир міста, щоб перетворити його, з’єднати з миром міфу. Уражений, що пережив очищення мир міста, мир «омертвілої» культури, з’єднується з миром «живих» міфів через ритуал, славлячи С., «воскреслу» у весняних квітах, і, сприйнявши «предвечний закон», іде в майбутнє («Голос удаляющихся»).

Міфологічних корінь образа Снежимочки йдуть до давньогрецького культу Диониса, бога весни й урожаю, що персоніфікував веселе буйство природи, і його пророка Орфея, що гинув і воскрев милістю свого бога, - з ним зв’язане й поняття очищення, чистилища. Торкнуться тут і міф про Кору, дочку Деметри, що вертається з Аїда на землю (Элевсин-ские містерії). В образі С. проглядаються християнські мотиви «розп’яття», «любові», «нового завіту». З образом С. тісно зв’язане характерне для творчості Хлебникова поняття вторинного синкретизму (R.Cruel) - змішання різних міфологічних систем і мотивів релігійних культів у творчій свідомості й добутку художника

П’єса «Снежимочка» призначалася для постановок «будетлянского театру» в 1913 р. разом із трагедією «Володимир Маяковський» В.Маяковського й «Перемогою над сонцем» А.Кручених, однак постановка так і не була здійснена