В уральське місто Загір’я вертається молода дівчина Онисія. Вона - дочка багатого золотопромисловця Молокова, більше трьох років жила в тітки в Нижньому, куди була відправлена батьком (як би заслана) за те, що любила Васю, прикажчика іншого золотопромисловця - Засипкина. Смілива, енергійна, живаючи, здатна на сильне, глибоке почуття, вона всі три роки берегла свою любов, нею жила, про неї мріяла. Одночасно, вихована в середовищі ділків, де гроші, золото - це всі, воно з дитинства звикла вважати себе багатою нареченою й без багатства не мислила щастя

Повернувшись, вона довідається, що батько розорений Засипкиним (пізніше з’ясується: щоб женитися на Онисії), а її Вася полюбив іншу - дочка Засипкина Лену. І от, ставши безприданницею, втратившись коханої людини, Онисія виявилася перед необхідністю заново будувати свою долю. Після бурхливих переживань вона заявляє: «Ну, видно, минулого не відвертаєш, треба вчитися по-новому жити».

Решенье Онисії шукати нове щастя - зав’язка. Але розвиток п’єси зв’язаний, не із зовнішньою боротьбою, а з поступовим і ретроспективним розкриттям духовного миру, світогляду й долі Онисії, зі зміною її надій, переживань, енергійних пошуків, розчарувань і нових задумів

Вирішивши, що можна прожити й без любові, без людського щастя, вона погоджується заради багатства вийти заміж за старого, що розорив її батька

Однак незабаром зрозуміла: «золоте щастя» - обман і радості не принесло. «Давить мене щось, палить отут, - зізнається вона наодинці із собою. - На багатство поласилася й повинна з Іваном Тимофійовичем милуватися…». Мучачись сама, вона, як поступово проясняється, мимоволи знущається з навколишнього

Потім у неї з’являється новий задум - до багатства, де немає справжнього щастя, вона вирішує додати любов Васі, щоб задовольнити потреба в щастя «людяному». У цьому й зізнається Васі

Не знаючи, однак, інших шляхів і способів боротьби за «людяне щастя», Онисія використовує ті підлі прийоми, яким неї навчило хижацьке середовище, щоденна практика ділків. Вона обманює чоловіка, збуджує любовні почуття Васі знущаннями й кокетничанием з Белоносовим, відволікаючи цим кокетством увага чоловіка й розсіюючи сумніву наївної Лени. Відповідаючи на знущання чоловіка ще більш цинічними знущаннями, вона підкоряє його собі. Нарешті, з холодним розрахунком іде на моральний злочин - змушує Васю спокусити Лену, щоб він (вдумайтеся), женившись на Лені й живучи в загальному будинку, міг таємно зустрічатися з нею, Онисією

Здавалося б, тепер ціль досягнуті: Онисія й багата, і улюблена. Однак у силу вступає об’єктивний закон життя, невідомий героїні, - той закон, що любов, завойована підлими, злочинними шляхами, сама стає злочинної й всі руйнуючою силоміць.

У результаті енергійна шукачка щастя як і раніше нещасний: Вася мучається від доконаних злодіянь, чоловік, що підозрює зраду, подумує застрелити її, Онисію. І золото її вже не залучає, стає ненависним. «Мені й своєму золоту по горло, папенька…», - гірко заявляє вона у відповідь на речення батька (Молокова), що нашли золоту копальню, озолотити її.

И все-таки енергійна Онисія не збирається відступати. Пошуки щастя тривають. Рішуча, смілива, Онисія пропонує улюбленому Васі новий план - бігти з будинку Засипкина, бігти з миру, де все просочено владою золота, бігти разом, щоб бути просто по-людськи щасливими. «Підемо, Вася, звідси - і кінець справі…», - заявляє вона йому. Але й ця розпачлива спроба виявляється на грані провалу. Вася, мучачись моральним злодіянням (наругою над Леною), а заодно й злочинним зв’язком з Онисією, у мінуту розпачу зізнається у всім Засипкину. Онисія намагається врятувати положення, втеча, урятувати Васю, свою мрію про щастя. Вона для цього бреше й прилюдно повідомляє його божевільним…

Визнання Васі, і ця чергова боротьба Онисії за своє щастя - кульмінація п’єси

И отут наступає несподівана розв’язка марних пошуків щастя «на золотому дні». Нещадна й нелюдська влада золота чіпко тримає у своїх руках людини - індивідуальні зусилля не здатні допомогти вирватися, а сам нещадний мир ділків повний таємниць, злочинів, неправди, нелюдськості. У відповідь Засипкин у жаху відкриває багаторічну таємницю: Вася - його незаконний син. Треба багатозначна ремарка «Лена падає з лементом», - і сюжет завершений, завіса опускається

Подальша розв’язка, трагічний фінал осмислюється вже самим глядачем-читачем: Вася, з любов’ю до якого зв’язувалися останні надії Онисії на щастя, роздавлений злочинністю діляцького миру, цим невидимим супротивником, постійно присутнім у п’єсі. Вася не міг витримувати й того, що зробив раніше. Тепер же, довідавшись багаторічну таємницю Засипкина, він став одночасно: коханцем своєї сестри, коханцем дружини свого батька й коханцем зведеної матері. Недарма в чорнових начерках п’єси він кидається у воду й тоне. Та й Онисії вже не з ким бігти (а потім - куди?) і нема чого боротися, тому що й вона далека від розуміння дійсного супротивника, що заважає кожному й всім бути щасливими

Для відповіді на питання: що несе золото іншим героям? - автор малює долі Молокова, Белоносова й Засипкина, затятих шанувальників влади золота

Молоков - ділок дореформеного загартування. Він ще сподівається на совість і чесність свою й інші. Тому й виглядає наївним у порівнянні з новими, уже бездушними ділками-хижаками - Засипкиними й Белоносовими, які в прагненні до «золотого щастя» повністю відкинули будь-які прояви людяності. У п’єсі є економічна сторона нового життєвого процесу. Засипкин заволодів копальнями Молокова; у Засипкина на службі Ширинкин, що був слуга Молокова; дочка Молокова Онисія стала дружиною Засипкина; він же підкупив адвоката Белоносова, цинічно провідний процес між ділками

Але головна увага прикута до аналізу бездуховного й аморального миру нових ділків, до рішення питання: куди їх веде повне підпорядкування влади золота, яким стане їх «золоте щастя». Комічний адвокат Белоносов в 1-м акті, поки ми знаємо про нього тільки те, що він п’яниця й легковажний пройдисвіт. Але зовсім інакше він виглядає в сцені з Онисією (буд. 2, явл. 6), коли довідаємося, що заради грошей Белоносов готовий на будь-який найнижчий учинок, що він лицемірно віддає Молокова, тому що Засипкин більше платить, що він обманює й Засипкина заради своєї вигоди. Довідаємося, що його вульгарність і цинізм не мають межі. Характер героя не змінився, він лише розкрився. Це Белоносов розповідає легенду про всепоглинаючу любов античного царя Мидаса до золота й про тої «уступочке», що, на думку Белоносова, потрібна, щоб уникнути долі нещасливого царя, що втратився через любов до золота можливості є й пити. Як варто розуміти «уступочку» Белоносова, стає відомо, коли він, залишившись один, здивовано викликує: «Іноді сам собі дивуюся, їй-богу… Скільки це нахабності й підлості в одній людині може поміститися, і совісті ні крапельки». Відмова від людяності - от умова для «процвітання» (навіть при високих технологіях) оманного «золотого щастя». І цю «уступочку» прийняв Белоносов, не усвідомлюючи, що підписав собі смертний вирок. У цьому - кульмінаційний момент сюжетної лінії, пов’язаної з його руйнівної в недалекому майбутньому долею

Торжество нових хижаків, як свідчить п’єса, тимчасово. Це видно на долі Засипкина. Збагатившись за рахунок руйнування братів Ширинкиних, «висмоктавши» капітал із двох багатих дружин, він повинен би вважати себе на вершині блаженства, - але цього не відбулося. Золото не принесло щастя. І він, як і раніше вважаючи, що золото всесильне, звернув жадані погляди на Онисію, вирішивши хитрістю й підлістю заволодіти її молодістю, красою, любов’ю, щоб хоч якось скрасити багату, але безрадісне життя й старість. Але за допомогою золота купити любов виявилося неможливим. «Золотом у с е г про не купиш» - робить висновок автор вустами старої няньки Мосевни, що персоніфікує мудрість народу. Піддавшись влади золота, неминуче втрачаємо й губимо себе, як переконує життя й хід розвитку дії п’єси. Повний крах Засипкина - це майбутнє, що очікує торжествуючого поки Белоносова. На цей зв’язок і натякає та ж нянька Мосевна. Довідавшись, що Белоносов жадає збагачення, вона попереджає: «Женитися тобі, хлопчик, треба… замотаешся із грошима-те!» Той у відповідь самовдоволено сміється: «Женимося, коли час прийде, а тепер на чужих дружин подивимося». Однак так надходив колись Засипкин: «Сам теж був молодий-те, любив, де погано лежить», - згадує він про свої колишні любовні пригоди. А тепер от потис їхні плоди. Життя отут подібне до бумеранга

Загалом, у всіх героїв видно невідповідність особистих задумів і кінцевих результатів. Не привели на щастя хижацькі задуми Онисії. Валили хижі плани Засипкина. Гидливість викликають у фіналі шанувальники золота Белоносов і Молоков. Нещасні й прихильники людяності: марні зусилля Ширинкина й Марфи Луківни, приречені на загибель Вася й Лена…

Pages: 1 2