Аркадина «Чарівна пошлячка», «чарівна каботинка», «самовдоволена й самовпевнена провінційна знаменитість» - така А. в оцінці театральної критики. Основа характеру А. - «воля до самоствердження й слави» (слова Н. Е.Эфроса про Л. Б.Яворской, у якій сучасники бачили життєвий прототип А.).

Син А. Треплев з тугою й ревнощами говорить про те, що вона «скупа»; не любить сина, присутність якого нагадує їй, що вона вже «літня»; веде «безглузде життя», ревнива до чужої слави: «Спробуйте при ній похвалити Дузе…» І хоча вона «безперечно талановита, розумна, здатна ридати над книжкою», на думку сина, вона «психологічний курйоз».

Однак за цим пристрастно відтвореним виглядом А. ховається цільна натура жінки-акторки. Своє життя вона поставила на службу професії. Акторство пронизує серцевину її особистості й багато чого, якщо не всі, визначає в її характері. Судячи з репертуару, А. - акторка «із шиком на великосвітські ролі» (порівн.: Смельская в «Талантах і шанувальниках» і Коринкина в «Без вини винних» А. Н.Островського). Гардероб - половина сценічного успіху акторки цього амплуа. Звідси горезвісна скнарість А.: «Адже я артистка; одні туалети розорили зовсім». Звідси її «моложавість», необхідна для сцени. Для підтримки професійної форми, життєвого тонусу їй необхідно бути постійно в роботі, у русі, в «суєті»; необхідно тримати себе «у струні»: «Щоб я вийшла в сад незачесана або в блузі…» Звідси ж її лідерство в діалогах: вона вміє «взяти увагу», «задати тон», «захопити площадку», уміє «звістки дія». У селі А. «нудьгує й злиться»: для неї «сидіти в себе в номері й учити роль набагато веселіше».

Чудове життєлюбство А., чиє «озеро» повно енергії й життя. У її постійній «жвавості» криється «невигубна воля до життя» (П. А.Марков), невіддільна від «волі до слави й самоствердження». Цій жінці й зараз хочеться «жити, любити, носити світлі кофточки». А. тримає себе «у струні» не тільки професійно, але й психологічно. Спереду в неї перехід на «вікові» ролі ( чине звідси «приміряння» на дозвіллі ролі Гертруди?) і неминуча втрата Три-горина. А. розуміє це («Ти остання сторінка мого життя») і, формулюючи головне «правило» свого життя («не заглядати в майбутнє»), проявляє своєрідний стоїцизм: «Я ніколи не думаю ні про старість, ні про смерті. Чому бути, тому не минути». Вона перетворює своє життя в постійну боротьбу з мимотекущим часом, що краде її молодість. Життєву енергію вона черпає у своїх сценічних тріумфах, звіряючи вік не з календарем, а з успіхом у студентської молоді («Як мене в Харкові приймали…»).

Безперервна боротьба з майбутнім, прагнення «зупинити» сьогодення й насолодитися їм не залишають героїні сил ні на що інше: ні на чужу творчість, ні на справжні материнські почуття. Вона винить себе за це й просить сина простити «свою грішну й нещасну матір».

Між фразами «Я не Юпітер, а жінка» і «Я акторка, а не банкирша» помістилася вся А. - «занадто жінка» і «надто акторка».