Обоє добутку трагедійного звучання. Для новели «Мати» письменник вибирає іншу форму вираження. У ній є міфологічний струмінь. Навіть сам початок добутку нагадує крислатий зачин народної казки: «Батько цих бойових хлопців умер дуже давно - так давно, що й не скажеш…» І сама характеристика образів теж іде від казки: «Як пам’ятають старожили, з батька був звичайний собі кравець і, можна сказати, надзвичайна людина». Саме так у народній творчості подається опис казкового героя: він звичайний, непоказний, але має щось і незвичайне. Таким є батько двох синів:

• «Ну, хто б, скажемо, наважився назвати його Тарасом Бульбой? Хто б ризикнув із цього зморшка зробити воїна?».

чиНе дивно звучить його питання до жінки: «А чи не думаєш ти, що з мене вийшов би непоганий кошовий отаман?». Не став він кошовим отаманом, але захотів, щоб його сини стали теперішніми лицарями, як у Гоголя, «За всяку ціну хотів кравець зробити зі свого дорогого сина (як і із другого сина) військової людини, і за всяку ціну хотів він бачити своїх синів на вороних конях». Але, не маючи засобів, хоча й продав він своє майно, віддав старшого в гімназію, якому наказував: «Не забувай батьківського заповіту: як виростеш, синок, те, прошу я тебе, піди ще ти у військову школу й причепи собі там блискучу шаблю…,. щоб був ти мені був, виходить, як Остап для Тараса Бульби».

Далі події розвиваються, як у казках. Остап здав іспити в гімназію. Незабаром кравець умер, залишивши матері із синами одну бідність: дві пари стареньких ножиців і неважливу «швейну машину». Це ж меншому синові Андрієві довелося кинути навчання і йти на роботу. «Таким чином, сама доля повела двох братів по різних дорогах, і відбулося так, як у сентиментальних народних казках: один завжди носив чистенький костюмчик і вже з дитинства повинен був стати негативним персонажем, а другий і не знімав засаленої сорочки». Одна мати кормила «ароматними сосисками», щоб паничі не насміхалися в гімназії, а другий їв «чорний хліб з маслом». І хоча боліло материнське серце за меншим - Андрієм, але не хотіла забирати Остапа з гімназії

• «У таких болях,- підсумовує автор,- ішли дні, місяці й, зрештою, року. Над містечком пролітали весни, перелітні птахи й ще якісь невідомі вітри з невідомих країв…».

Сини виростали й мужніли. Остап на материнське пещення «відповідав ще більшим пещенням», обіцяв, коли вивчиться, «буде годувати свою неньку гарними цукерками», що ніколи вона «не буде так поневірятися». Але, як і в казках,- іншим ріс менший син: він «не вмів милуватися, і ніколи не чутно було від нього теплого слова». Проте, вона знала, що з таких мовчазних дітей «найчастіше виходять гарні люди». Справді, такими були брати в народних казках, такими були й у реальному житті. Тільки в добутку Н. Хвильової події зовсім інші