«Воля героя й повстання первісної стихії в природі - повінь, що бушує в підніжжя Мідного вершника; воля героя й таке ж повстання первісної стихії в серце людському - виклик, кинутий в особу героєві одним з незліченних, приречених на погибель цією волею, - от зміст поеми» (Дм. Мережковский).

«В «Мідному вершнику» не дві діючі особи, як часто затверджували, даючи їм символічне значення: Петро і Євгеній, держава й особистість. Через них виразно встає образ третьої, безликої сили: це стихія Невы, що розбушувалася, їхній загальний ворог, зображенню якого присвячена більша частина поеми… Російське життя й російська державність - безперервне й болісне подолання хаосу початком розуму й волі. У цьому й полягає для Пушкіна зміст імперії. А Євгеній, нещасна жертва боротьби двох почав росіянці життя, це не особистість, а всього лише обиватель, що гине під копитом коня імперії або у хвилях революції…

У поемі імперія представлена не тільки Петром, втіленням її титанічної волі, але й Петербургом, його створенням. Незабутні строфи про Петербург найкраще дають можливість зрозуміти, що любить Пушкіна в «утворі Петра»… Все чарівництво цієї північної петербурзької краси в примиренні двох протилежних початків ваги й будуючи. Майже всі епітети парны, взаємно врівноважують один одного: «громади стрункі», «строгий, стрункий вид», «візерунок чавунний». Чавун ґрат прорізується легким візерунком; громади пустельних вулиць «ясні», як «світла» голка міцності… Як квапиться Пушкін накинути на гранітну вагу свого улюбленого міста прозору ясність білих ночей. І навіть суворі військові потіхи марсових полів виконані «струнко- зыблемой», живою «красивістю»…» (М. Федотов).