Тильтиль і Митиль - маленький хлопчик у костюмі Хлопця-з-Пальчика, його молодша сестричка в плаття Червоної Шапочки. Через костюми героїв Перро автор прагне привернути увагу до казкової стихії п’єси. Образ дитини досить часте явище в драматургії Метерлинка. Причому, як правило, це символ, що має, за спостереженням Б.И. Зингермана, два значення: символ невідання, безвинного, безпомічного страждання й образ чистих надій, звернених у майбутнє, до щасливих, що не родились ще поколінням. Разом з тим Тильтиль і Митиль цілком живі діти, без навмисного символічного фарбування. Вони, як і багато їхніх однолітків, радуються подарункам, чекають свят, особливо Різдва, люблять насолоди й ігри. Але їхній батько всього лише бідний дроворуб, тому Тильтиль і Митиль тільки в мріях з’їдають по «четирежди дванадцятьох» тістечок, не забувши при цьому поділитися один з одним. Вони дійсно дуже милі, добрі, товариські й добре виховані діти

Один раз під Різдво з’явилася до них фея й відправила їх у подорож по дивних місцях. Чи то це відбувалося в мріях, чи те в сні, а може бути, і насправді трапилося, але на настійну вимогу цієї дивної феї й з її чудодійним алмазом у руках Тильтиль і Митиль пішли шукати Синій птаха, що повинна допомогти видужати захворілій внучці феї. Вони побували в чарівному світі, де діють не предмети й речовини, а їхньої душі - душу Сахара, душа Води, душу Годин і т.д. Вони відвідали Країну спогадів, де зустрілися зі своїми Бабусею, Дідусем, що вмерли в дитинстві братиками й сестричками, поговорили з Лазоревими дітьми із Царства Майбутнього. Але Синього птаха так і не знайшли. І це не дивно: у всіх цих чудесних місцях Синього птаха - символу щастя - бути не могло. Цей дивовижний птах завжди перебуває поруч. Головне - вчасно розглянути її.

Тильтиль не роздумуючи, віддає свою горлицю, що давно вже живе в клітці в нього в кімнаті, хворий сусідській дівчинці, і горлиця стає синьої. Подарувавши щастя ближньому, Т. і сам починає все бачити по-іншому - більше гарним, новим, значним. Горлиця, ставши синьої, виривається з рук дівчинки-сусідки й летить. «Нічого, не плач, я її піймаю», - заспокоює дівчинку Т. Він звертається до глядачів (або читачам): «…якщо хто-небудь із вас неї знайде, то нехай принесе нам - вона нам потрібна, щоб стати щасливими в майбутньому…» Безсумнівно, що й сам Т. постарається дотримати обіцянки й разом зі своєю сестрою знову відправиться в похід за Синім птахом. Герої повернулися зі своєї чудової подорожі повзрослевшими й помудревшими. Вони зрозуміли, що щастя - не у володінні Синім птахом, а в неї пошуку