Оповідання А. П. Чехова короткі, але за їхньою стислістю й гаданою простотою криється дуже глибокий зміст. Усього на декількох сторінках Чехову вдається розкрити внутрішній мир своїх героїв, показати їхні характери, звички, мрії й переживання. Хто вони - герої чеховських оповідань? Звичайні “маленькі люди” зі своїми слабостями, поданнями про життя й розчаруваннями. Я хочу розповісти про деякі з них: нехай це будуть герої оповідань “Смерть чиновника”, “Хамелеон” і “Унтер Пришибеев”. В оповіданні “Смерть чиновника” можна помітити явну невідповідність між сюжетом, що веде до сумного кінця, і тим, як цей сюжет розповідається

Несерйозний тон оповідання (“В один прекрасний вечір не менш прекрасний екзекутор…”, “Чхати нікому й ніде не забороняється. Чхають і мужики, і поліцмейстери, і таємні радники

Усі чхають” і т.п.). Забавні імена персонажів (Черв’яків, Бризжа-Лов). Смішний наполегливість, з якої Черв’яків пристає з вибаченнями до генерала. Він начебто напрошується на брутальність, що сам же й не може пережити. Привід і наслідки до смішного нерозмірні: на початку оповідання герой “пчихнув”, а наприкінці - “помер”. Чехів начебто рассказываетанекдот: він сміється над своїм недалеким героєм, але стосується при цьому дуже серйозних речей. На основі цього сюжету можна було б розповісти дуже смутну історію про “маленьку людину”, якого принижують і ображають влади

Написати про те, як бідний цей чиновник, як небагата радостями його життя, з якою брутальністю й черствістю він у черговий раз зштовхнувся. Але Чехов надходить по-іншому: він сміється, причому не над генералом, гнів якого цілком зрозумілий. Об’єктом глузування стає той самий “маленька людина”, якому, по ідеї, читач повинен співчувати

У Чехова ж людин цей смішний і жалюгідний одночасно. Смішний своєю безглуздою наполегливістю, а жалюгідний тим, що свідомо піддає себе приниженню, повністю втрачає людське достоїнство. Адже його ніхто не примушує плазувати перед генералом. Ні, він сам обирає такий стиль поводження

Чехов показує, що зло укладене навіть не в порочності влади, а набагато глибше - у добровільному самознищенні “маленької людини”. Чиношанування й раболіпство стали невід’ємною частиною життя тих, хто повинен відстоювати своє людське достоїнство. Вони ж ціною життя відстоюють право демонструвати свою шанобливість до “персон”: “ чиСмію я сміятися? Коли ми будемо сміятися, так ніякого тоді, виходить, і поваги до персон…

не буде”. Імена героїв оповідань “Хамелеон” і “Унтер Пришибеев” давно стали загальними. “Хамелеоном” ми звичайно називаємо людину, готового моментально міняти свої погляди на догоду обставинам

А унтер &copy A L L S o c h. r u Пришибеев загальне ім’я для всякого великого й маленького начальника, готового заради твердження своєї влади пустити в хід брутальність, а те й кулаки. Герой оповідання “Хамелеон” Очумелов постійно міняє свої погляди не з безпринципності. Навпроти, в основі його поводження лежить дуже стійкий принцип, що полягає в перевазі “генеральського” над “прочим”. Так само, як і Черв’яків з оповідання “Смерть чиновника”, Очумелов упевнений, що відношення до “персон” повинне ґрунтуватися на шанобливості й підлесливості

Цікаво, що сам генерал так і не з’являється, а тільки згадується, але в мінливих вироках Хамелеона це згадування є вагомим аргументом. В оповіданні “Унтер Пришибеев” носій реальної влади, світовий суддя, намагається урезонити над міру запопадливого охоронця порядку. Даремно: у Пришибеева існує тверда переконаність у тім, що без нього зруйнується вся система (“Коли я не стану їх розганяти й стягувати, то хто ж стане? Ніхто порядків теперішніх не знає…

”). Прояву “непорядку”, на які реагує Пришибеев, дуже різноманітні: хтось співає пісні, хтось запалює по вечорах вогні, хтось збирається “табуном”, хтось сміється або говорить “невідповідні слова”. І відставний унтер, добровільний донощик і приборкувач, завжди встає на захист “порядку”. Якщо зрівняти героїв всіх трьох оповідань, те, на перший погляд”, у них немає нічого загального. Хамелеон і Пришибеев, здавалося б, психологічно прямо протилежні типи: один надмірно гнучкий, інший до тупості твердий

Але при зовнішніх розходженнях - психологічних і соціальних - Черв’яків, Хамелеон і Пришибеев на більше глибокому рівні виявляються абсолютно родинними типами. У кожного з них є якесь переконання, що визначає всієї їхньої дії. У всіх трьох є своє розуміння “порядку”, що не ними заведений, але який треба всіма силами й за всяку ціну оберігатися

Чиношанування в Червякова, визнання переваги “генеральського” над “прочим” у Хамелеона, прагнення тримати в строгості народ у Пришибеева - ці установки й диктують всі висловлення й учинки цих героїв. Міркуючи над оповіданнями Чехова, я раптом зрозумів: “маленьким” людини робить не чина й не положення в суспільстві. Від самої людини залежить - бути йому “маленьким” або “більшим”. І якщо він хоче бути “більшим”, те йому потрібно ніколи не забувати про одне дуже просте почуття - почутті власного достоїнства