(1830). Підзаголовок роману - «Хроніка XIX століття». Реальні прототипи - Антуан Берті й Адриен Лафарг. Берті - син сільського коваля, вихованець священика, учитель у сім’ї буржуа Мишу в містечку Бранг, поблизу Гренобля. Г-жа Мишу, коханка Берті, розбудувала його шлюб з юною дівчиною, після чого той спробував застрелити її й себе в церкві під час богослужіння. Обоє залишилися живі, але Берті судили й, присудивши до смерті, стратили (1827).

Лафарг - червонодеревець, що вбив коханку з ревнощів, раскаявшийся й просивший собі страти (1829). Образ Жюльена Сореля героя, що робить карний злочин на ґрунті любовної пристрасті й одночасний злочин проти релігії (оскільки замах на вбивство відбулося в церкві), раскаявшегося й страченого - використаний Стендалем для аналізу шляхів суспільного розвитку. Літературний тип Ж. С. характерний для французької літератури XIX в. - парубок з низів, що робить кар’єру, опираючись тільки на свої особисті якості, герой виховного роману на тему «втрати ілюзій».

Типологически Жюльен Сорель родинний образам романтичних героїв - «вищим особистостям», у гордині що нехтує навколишній світ. Загальних літературних корінь можна спостерігати в образі індивідуаліста з «Сповіді» Ж.-Ж. Руссо (1770), що оголосив тонко почуває й здатну до самоаналізу особистість (шляхетну душу) «винятковою особистістю» (1′homme different).

В образі Ж. С. Стендаль осмислив досвід раціоналістичної філософії XVII-XVIII вв., показавши, що місце в суспільстві добувається ціною моральних втрат. З одного боку,

Жюльен Сорель прямій спадкоємець ідей Освіти й Великий французской революції, трьох ключових фігур початку «буржуазного століття» - Тартюфа, Наполеона й Руссо; з іншого боку - екстраполяція моральних метань романтиків - його талант, індивідуальна енергія, інтелект спрямовані на досягнення суспільного становища

У центрі образа Ж. С.- ідея «відчуженості», протистояння «проти всіх» з кінцевим висновком про свою абсолютну несумісність із будь-яким способом життя. Це незвичайний злочинець, що щодня робить злочину для твердження себе як особистості, відстоюючи «природне право» на рівність, утворення, любов, що вирішується на вбивство з метою виправдати себе в очах улюбленої жінки, усомнившейся в його чесності й відданості, кар’єрист, що керується ідеєю своєї вибраності. Психологічна драма його душі й життя - постійні коливання між шляхетною чутливою натурою й макіавеллізмом його витонченого інтелекту, між диявольською логікою й доброю, гуманною натурою

Феномен особистості Жюльен Сорель емансипованої не тільки від вікових суспільних підвалин і релігійних догматів, але й від усяких принципів, кастов або класових, виявляє процес зародження індивідуалістичної етики з її егоїзмом і егоцентризмом, з її зневагою засобами в досягненні поставлених цілей. Ж. С. не вдається вбити свою шляхетну душу до кінця, він намагається жити, керуючись внутрішнім боргом і законами честі, наприкінці своєї одиссеи придя до висновку про помилковість ідеї затвердити «шляхетність духу» шляхом кар’єри в суспільстві, до висновку про те, що земне пекло ужаснее смерті. Він відрікається від прагнення встати «над всіма» в ім’я невтримного почуття любові як єдиного змісту існування

Образ Ж. С. вплинув на подальше осмислення проблеми «виняткової особистості» у літературі й у філософії. Відразу після виходу роману критика назвала Ж. С. «чудовиськом», угадавши в ньому тип майбутнього «плебея з утворенням». Ж. С. став класичним родоначальником всіх самотніх завойовників миру, що терплять крах: Мартін Иден Дж. Лондона, Клайд Гриффите Т. Драйзера. У Ницше є примітні посилання на пошуки в автора Ж. С. «відсутніх рис» філософа нового типу, що заявив про верховенство в «вищої особистості» якоїсь «волі до влади». Однак Ж. С. послужив і прототипом героїв, що переживають катарсис і покаяння. У російській літературі його спадкоємець - Розкольників Ф. М.Достоєвського. За словами Ніколо Кьяромонте («Парадокси історії», 1973), «Стендаль учить нас аж ніяк не егоцентризму, що він проголошував своїм кредо. Він учить нас давати нещадну оцінку оманам, у яких винні наші почуття, і всяким небилицям, якими повний навколишній нас мир».