У щоденниках письменника на стадії задуму роману - Ахілл, Андерс. У.- син відомого юриста, 36 років, незалежний і забезпечений; був офіцером, інженером, потім математиком, але жодна із цих професій не дала йому задоволення, незважаючи на те, що в кожній з них він домігся успіху. Тому Ульріх вирішує взяти «відпустку від життя», щоб знайти більше підходяще застосування своїм здатностям і зайнятися «обробкою власної особистості». Володіючи «якимись часточками нового способу думати й почувати», У. бажає будувати своє життя за принципом эссеизма як персонаж на сторінках книги, коли відкинуте все несуттєве. У. пропонує заснувати Всесвітній «секретаріат точності й душі» для того, щоб осягти «ковзну логіку душі, що відповідає споріднення речей у здогадах мистецтва й релігії, опанувати тим, що ніяк не здійсненно цілком», пізнати взаємодію між внутрішнім миром і зовнішнім, осягти «таємницю цілого».

У рідному місті Ульріх зустрічає свою майже забуту сестру Агату. Між братом і сестрою виникає духовне спілкування й дивне розуміння. Вони ведуть «святі розмови», намагаючись осягти природу фундаментальних понять: життя, добра й зла, моралі, дії, віри. Ульріх і Агата доходять висновку про необхідність переосмислення колишніх змістів: замість статичної, охоронної моралі досягнення мети й присвоєння миру повинна бути створена мораль «осяяної людини» і творчого моменту. У своїх міркуваннях У. використає всілякий досвід людства на шляху його становлення: раціональне, ірраціональне, етичне, эстетическое, містичне. Він намагається дозволити «утопію самого себе», усунути суб’єкт-об’єктну тріщину, що проходить через серце миру й людини, «знайти заклинання, важіль, за який можна вхопитися, може бути, шматок, що замкне коло». Завдання В перевершує можливості людини, і тому, напевно, роман Р.Музиля залишився незавершеним

«Людина без властивостей» - нова в літературі XX століття концепція героя. Сам Музиль визначив У. як людини, що «породжений для зміни» і оточений «створеним для зміни миром». Вальтер, друг У. говорить про нього: «Він талановитий, наділений силоміць волі, позбавлений забобонів, мужній, витривалий, напористий, острожен - «…» нехай у нього будуть всі ці властивості. Адже у воно-те їх немає!.. Копа він злий, у ньому щось сміється. Коли він смутний, він щось готовить. Коли його щось торкає, він цього не приемлет… Для нього немає нічого раз назавжди встановленого. Усе видозмінно, усе - частина цілого, незліченних цілих, приналежних, можливо, до сверхцелому, якого він, однак, ні в якій мері не знає».

Свительская акцентує в понятті «людини без властивостей» категорію, що втримується там, можливості: «Звільнений від «властивостей» герой Музиля - це людське в тім можливому стані, що гарантує схоронність кращого в особистості, звільняє неї від гнітючої влади відчуження, розкріпачує її духовний потенціал». И.Шмидт бачить джерела визначення «людини без властивостей» у релігійному навчанні німецького містика XIV століття Эккарта, що думає, що Бог обертає свій лик у першу чергу на людину без властивостей як на вищий прояв людської істоти, як на саму щиру й ніколи не зникаючу святиню життя. Це навчання у свою чергу йде коріннями в традицію приймати перед вступом у чернецтво аскезу. Близьке поняття «людини без якостей» зустрічається в Гребля в трактаті «Про благо і єдиному»: «… як про матерії говориться, що ей-ді необхідно бути позбавленої всіх якостей, раз вона повинна приймати образи всіх речей, так і набагато більш необхідно душі ставати безвидної, раз не повинне бути ніякого перешкоди, що таїться в ній, до її наповнення й осиянию первоприродой».

«Людина без властивостей» протипоставлена поняттю характеру як чомусь остаточно сформованому, несучому на собі печатка «обжитого життя», з її нескінченним «повторенням подібного». Характер як сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості замкнуть, «людина без властивостей» відкритий будь-якої можливості, ще не перестав бути прекрасною гіпотезою самого себе. Це співвідноситься з незамкнутістю й неклассичностью сучасної науки, з насущною потребою виживання людини у світі, що припускає в нього цінності більше високого порядку