В образі Рудина Тургенєв розглядає історію так званого «зайвої людини». Р. підготовлений цілим поруч героїв попередніх творів Тургенєва: Андрій Колосов («Андрій Колосов»), Олексій («Переписка»), Яків Пасинків («Яків Пасинків») і ін. Але фігура Рудина набагато значніше всіх попередніх образів. Тургенєв неодноразово відзначає суперечливість свого героя: ентузіазм, бажання діяти в ім’я досягнення ідеалів сполучається в ньому з незнанням «живого життя», невмінням втілити в реальності всі, про що він міркує настільки красномовно. Наприкінці роману автор дає узагальнений образ героя: це людина, що не тільки заподіяла біль іншим, але й страждаючий сам, приречений бути вічним блукачем

Тургенєв показує свого героя на широкому тлі мешканців дворянських гнізд: очевидна перевага Рудина над лицемірною поміщицею Ласунской, її нахлібником Панделевским, отрицателем Пигасовим. Більше повному розкриттю образа Рудина служать такі діючі особи, як дочка Ласунской Наталя й друг юності Лежнев. Тургенєв утягує героя в традиційне «випробування любов’ю», і Р. його не витримує. Перед щирою й люблячою Наталею він виявляється безвладною людиною, не здатним прийняти на себе тягар відповідальності за неї долю

В образі Рудина Тургенєв запам’ятав епоху 30-40-х рр. Звідси смерть Р. на барикадах у Парижі під час революції 1848 р.: він гине разом з кінцем своєї епохи. З того ж часу прототип Р.- М.А.Бакунин, один з найвизначніших представників російського суспільного руху