Літературні джерела образа Обломова гоголівські Подколесин і старосвітські поміщики, Тентетников, Манилов. Літературні попередники О. у добутках Гончарова: Тяжеленко («Лиха болесть»), Єгор Адуев («Щаслива помилка»), Олександр Адуев («Звичайна історія»). Реальним прототипом образа О. був сам Гончарів (порівн. лист Гончарова Ю. Д.Єфремовій від 20 серпня 1849 р. про своє перебування в Симбірську: «Тут я остаточно осяг поезію ліні, і це єдина поезія, який я буду вірний до труни…»).

Сучасники відзначали подібність Гончарова з О., однак визнавали в письменнику талант і працьовитість: «під спокійним обличием Гончарова вкривалася від нескромних або настирливо цікавих очей тривожна душа, він був більшим трудівником» (А. Ф.Коні). «Джентльмен з «З’єднаного суспільства» з душою чиновника, без ідей і з очами вареної риби, якого Бог начебто на сміх обдарив блискучим талантом» (Ф. М.Достоєвський).

Прізвище Обломів значуща (від дієслова «обломитися», «ламатися»): Обломів зломлений життям, пасує перед її труднощами й проблемами. Ім’я Обломова Ілля Ілліч - самозамкнуто, тому що бездіяльний і марний спосіб існування предків О. знаходить у ньому кінцеве завершення. Син О., Андрій, названий на честь Штольца, повинен, за задумом Гончарова, покласти початок новому типу прогресивного й морального діяча России, що відроджується. Образ О. став загальним для позначення ліні, безвільності й байдужості до життя. Тип, створений Гончаровим, крім того, виявляє риси яскраво вираженої асоциально, пасивності й эскапизма. Прийнято вважати, що образ О. сугубо негативний, однак Обломів рисується Гончаровим симпатичним, щиросердечним і морально чистим: «у підставі натури О. лежав чистий, світлий і добрий початок, виконане глибокої симпатії до всього, що добре й що тільки отверзалося й відгукувалося на заклик цього простого, нехитрого, вічно довірливого серця». Портрет О. також двойствен: «приємна зовнішність» і «відсутність усякої певної ідеї» в особі; м’якість рухів і грація, і разом з тим тіло «здавалося занадто зніженим для чоловіка». О., по вираженню Штольца, «наспал свої недуги»: «обрюзг не по літам», у нього «сонний погляд», «в’ялі щоки», на нього нападає нервовий страх: його лякає навколишня тиша

Одяг Обломова його халат, «східний досить місткий, так що Обломів міг двічі загорнутися в нього». Халат стає символом ліні О. Штольц і Ольга Ильинская прагнуть витягтися О. з халата, але, коли О. остаточно здається, відмовляється від життєвої боротьби, біжить від любові до Ильинской у сон і звичне неробство, халат знову наділяє його гладке тіло. Інший неодмінний атрибут ліні О.- диван, на якому О. проводить всі дні від світанку до заходу в мріяннях, напівдрімоті й сні. Обстановка обломовской квартири - свідчення занепаду, зневаги навколишніми речами, апатії й безвільності: «По стінах, біля картин, ліпилася у вигляді фестонів павутина, нагодована пилом; дзеркала, замість того щоб відбивати предмети, могли б служити скоріше скрижалями, для записування на них, по пилу, яких-небудь заміток на пам’ять. Килими були в плямах. На дивані лежав забутий рушник; на столі рідкий ранок не стояла не прибрана від учорашньої вечері тарілка із сільничкою й з обгризеною кісточкою так не валялися хлібні крихти». (Порівн. з описом кімнати Плюшкина)

Доля Обломова черги невдач, розчарувань і життєвих поразок: у дитинстві він учився абияк, тому що навчання вважав «за покарання, ниспосланное небом за наші гріхи», по закінченні утворення «голова його представляла складний архів мертвих справ, осіб, епох, цифр, религий», «начебто бібліотека, що складається з одних розрізнених томів по різних частинах знань»; служба О. не вдалася, тому що він не бачив у ній змісту й боявся в присутності начальства, коли ж один раз випадково відправив потрібний папір замість Астрахані в Архангельськ, зліг у постіль, а після з переляку подав у відставку; любові О. не випробував, тому що «до зближення з жінками ведуть більші турботи». Подальше життя О. присвятив плану пристрою маєтку й керування селянами, втім, його ідеї обмежувалися палкими мріяннями на дивані, тут же О., подібно Манилову, віддавався «насолодам високих помислів», виконувався презирства «до людського пороку, до неправди, до наклепу, до розлитого у світі злу», загорявся «бажанням указати людині на його виразки». Але пориви О. кінчалися зміною двох-трьох поз на дивані, наступало протверезіння, і О. день за вдень стежив, як сонце опускається за чотириповерховий будинок напроти його вікна

Сон Обломова пародійно-іронічна ідилія «золотого століття», безтурботного існування жителів Обломовки, того способу життя, що сформував характер О.: млявий, нерішучий, пасивний, нездатний до життєвих випробувань. Обломовка - благословенний, тихий і щасливий край («ні грабежів, ні вбивств, ніяких страшних випадків не бувало там»), далекий і від столичних, і від губернських міст (найближча пристань Волги однаково що Колхіда або Геркулесови Стовпи). Інтереси сім’ї О. зосереджені на їжі, домашніх турботах і сні (пообідній сон - «щира подоба смерті», коли спить весь будинок, все село).

Батько О. «день-деньской тільки й знає, що ходить із кута в кут, заклавши руки назад, нюхає тютюн і сякається, а матінка переходить від кава до чаю, від чаю до обіду». Господарством ніхто не займається, керуючий краде, що підгнила галерея коштує доти, поки не обвалюється, місток настилають лише тоді, коли селянин падає з його в канаву; прислане в Обломовку лист чотири дні не роздруковують, побоюючись дурних звісток. О.-дитини балують, не відпускають ні на крок, придушують жвавість і жвавість: слуги Васько, Ванька, Захарка всі роблять за О. Він ріс, «як екзотичну квітку в теплиці < …>. Шукаючі прояви сили зверталися усередину й никнули в’янучи». В О. виховали лінь, барство, презирство до кріпосних слуг (Захар натягав 14-літньому О. панчохи, «а ледве що здасться йому не так, то він подає Захарке ногою в ніс»), що заклало основи «обломовщини» - дозвільного й порочного панського способу життя. (Див. статтю Н. А.Добролюбова «Що таке «обломовщина»?»)

Всупереч вихованню, О. має здатність глибокого проникнення в суть речей, що випливає з його природної спостережливості. О. у суперечці зі Штольцем справедливо критикує внутрішньо марну діяльність дворян його кола: пожену за чинами, лицемірство, суєту, плітки світського суспільства, облудність, заздрість, злість, нудьгу. По суті, подібна діяльність те саме що обломовскому неробство: вона так само порочна. Замість О. проголошує власний ідеал, щоправда, цей ідилічний ідеал - підновлена й перелицьована «обломовщина» обломовцев, неможлива в дійсності утопія: «обійнявши дружину за талью, поглибитися з нею в нескінченну темну алею мріяти, уважати хвилини щастя, як биття пульсу; слухати, як серце б’ється й завмирає; шукати в природі співчуття…».

Гончарів піддає О. випробуванню любов’ю. По вираженню Добролюбова, «росіянин людина на рандеву» терпить фіаско. О. повторює в цьому змісті шлях Онєгіна, Печорина, Бельтова, Рудина, Тентетникова. О. закохується в Ольгу Ильинскую, родинну йому эстетическую натуру (порівн. імена закоханих: Ілля Ілліч - Ильинская). Спочатку, під впливом любові, О. вилазить із халата, починає вірити в майбутнє, але турботи про перебудову маєтку у зв’язку з одруженням лякають його, воно перекладає відповідальність із себе на Мухоя-рова й Затертого, шахраїв і шахраїв, з бігає Ольги (разлившаяся Нева служить непереборною перешкодою для побачень із нею), вертається до спокійного життя, дивану й халату, віддається турботливим попечениям господарки квартири Гафії Матвіївни Пшениця^-ний, так що Ольга Ильинская відкидає його боязку, залежну, безвладну натуру як що не відповідає її ідеалу справжньої особистості: «Ти лагідний, чесний, Ілля, ти готовий все життя проворковать під покрівлею… так я не така: мені мало цього…» Мовою любові Ольги й 0. були квіти, природа, книги; у зближенні 0. с Гафією Матвіївною головну роль грають «круглі лікті» господарки, «ще з ямочками» (Н. Пруцков). О. дивиться на Пшеницину з таким же задоволенням, як «на гарячу ватрушку». Поступово О. перетворюється в «кому тесту».

Pages: 1 2