Один із самих нелюбимих героїв Фолкнера, але в той же час один з найбільш колоритних і глибоко прописаних персонажів, що вперше виник у рукописному фрагменті «Батько Авраам» (1926), а потім на сторінках його першого роману «Сарторис». Потім Ф.С. з’явився в ряді оповідань («Строкаті конячки», «Мідний кентавр» і ін.), що згодом увійшли в роман «Селище».

Ф.С. став загальним персонажем, що персоніфікує сліпу ощадливість, холоднокровну жорстокість і бездушну жадібність. Це представник нового соціального шару на американському Півдні - нащадок декількох поколінь никудишних фермерів-орендарів, за словами Фолкнера, «живучих на землі, як перекотиполе». В «Селищі» образ цього спритного підприємця чи носить не романтично-демонічні риси. У другому й третьому томі він здобуває більше приземлений вигляд пересічного буржуа «нових часів», наділеного звичайними людськими пороками й позбавленого яких-небудь чеснот

Шлях Ф.С.- це вперте сходження по соціальним сходам до вершини успіху. Улаштувавшись у селищі Французова Балка, він «з далеким прицілом» бере в дружин вагітну дочку свого хазяїна, відвозить її в Техас, звідки приганяє табун коней на розпродаж. Так він починає власне «справу». Все життя Ф.С.- це серія ретельно перелічених многоходових операцій. Як говорив про нього Фолкнер, для досягнення своїх цілей він готовий «спокійно й безжалісно» застосувати будь-які засоби. «Потрібна респектабельність - він стане респектабельним, потрібна релігійність - стане релігійним, треба знищити власну дружину - знищить».

Ф.С.- людина, що зуміла пристосуватися до «нових часів», до нового індустріального століття, але «йому невідомий той лицарський дух, що має на увазі віру на честь заради честі й у чесність заради чесності» (Фолкнер). В очах письменника він - головний ініціатор вирубки «вишневого саду» патріархального Півдня, з його старим кодексом честі й шляхетності

Ф.С.- людина «нізвідки», без роду без племені, що пожирає однією лише полум’яною пристрастю приобретательства. Шляхом хитрих угод, шантажу й шахрайства він поступово скуповує землі й будинку в Джефферсоне, розставляючи на «ключові місця» у місті зневажуваних їм родичів. Так він стає родоначальником могутнього «паразитуючого клану».

Особняк джефферсонского аристократа де Спейна, куди Ф.С. вселяється після вигнання зганьбленого власника,- зриме підтвердження життєвого тріумфу новоспеченого президента міського банку. Однак «справа» Сноупса приречена. Не випадково Фолкнер називає його імпотенцією, дефектом, що має не стільки медичний, скільки символічний зміст. Та й безславний кінець Ф.С.- його вбиває племінник Минк, якого він ніколи відправив за ґрати,- прочитується як знамення прийдешнього краху «паразитуючого клану».

Парадоксальним образом тема Ф.С. в «сазі» Фолкнера нагадує ставшие надзвичайно популярними в 70-80-і роки романи про зльоти й падіння мафіозних кланів і їх «хресних батьках». Ф.С.- очевидний прототип Дону Корлеоне.

Образ Ф.С. був відтворений Орсоном Уэллсом (фільм «Довге жарке літо», 1958). По романі «Селище» були також поставлені два телесеріали (1965 і 1985).