Деякі біографічні риси зв’язують Т.Б. і Богдана Хмельницького. Однак Тарас Бульба збірний образ, і головним джерелом служив Гоголеві фольклор: українські народні пісні й думи, історичні пісні, героїчні билини й казки про богатирів. Образ Тараса Бульби эпичен, героїнею й масштабний. Його доля розвертається на тлі грізних історичних подій - боротьби Запорізької вольниці проти польської шляхти, турецького й татарського панування. Тарас Бульба

тип позитивного героя, тому що він невід’ємна частина родової єдності козачого братерства; його вчинками в основному керує кодекс лицарської честі; він бореться й умирає в ім’я інтересів Російської землі й православної віри; у ньому «широка, розгульна замашка російської природи».

Позитивний початок образа Т.Б. урівноважує безидеальность образів «виродків» і «существователей» (Гоголь створює образ Т.Б. одночасно з роботою над «Мертвими душами»). В образі Т.Б. ідея товариства, що скріплює стихію колективу, протистоїть егоїзму усунутої індивідуальності, а утопічна республіка Запорізької Січі з її волею, рівністю, братерством протипоставлена вузькості, дріб’язковості, преклонінню перед чинами й капіталом холодного й бездушного Петербурга (Г.А.Гуковский).

Портрет Тараса Бульби гіперболічний. Богатирська сила, тілесна міць, суворість і прямолінійність, далека всякому лукавству, становлять основу вигляду Т.Б.: «Бульба підхопився на свого Чорта, що скажено відхитнувся, відчувши на собі двадцатипудовое тягар, тому що Тарас був надзвичайно важкий і товстий»; «… навісив він ще нижче на очі свої хмурі, исчерна-белие брови, подібні до кущів, що виросли по високому тімені гори, яких верхівки впритул заніс голчастий північний іній»; «весь він був створений для лайливої тривоги й відрізнявся грубою прямотою своєї вдачі». Широта й могутній розмах Т.Б. у бенкеті й ратній справі здобувають билинні, грандіозні-стихійні риси: «Не потрібно пампушок, медовиков, маковников і інших пундиков, тягни нам усього барана, козу давай, меди сорокалітні! Так пальника побільше, не з вигадками пальника, не з ізюмом і всякими витребеньками, а чистого, пінного пальника, щоб грала й сичала, як скажена». Т.Б. у гніві б’є горщики й фляжки. У запалі бою «рубається й б’ється Тарас, сипле гостинці тому й іншому на голову … рубаючи в капусту зустрічних і поперечних». Поранений, Т.Б. гримнувся, «як підрубаний дуб, на землю».

«А тим часом набігла раптом ватага й схопила його під могутні плечі. Рушив було він всіма членами, але вже не посипалися на землю, як бувало колись, що схопили його гайдуки. < …> Але не старість спричиняла: сила здолала силу. Трохи не тридцять чоловік зависло в нього по руках і ногам». Образ Т.Б. неоднозначний: йому властива жорстокість і підступництво, що вважаються етичною нормою в XV-XVII вв. Т.Б. скидає кошового, що отказались порушити клятву й відновити війну, тільки тому, що два сини Т.Б. повинні загартуватися вбоях.

Тарас Бульба напоїв козаків, підмовив їх улаштувати загальний збір, і хмільні козаки, по наущению Т.Б., змістили кошового, вибравши бажаного Т.Б. Кирдягу. Після страти Остапа Тарас Бульба мстить шляхті, справляє «поминки» по сині: грабує замки, випалює 18 містечок, костьоли: «Нічого не жалуйте!» - повторював тільки Тарас. Не вважили козаки чорнобривих панянок, білогрудих, светлоликих дівиць; у самих вівтарів не могли врятуватися вони: запалював їхній Тарас разом з вівтарями не слухали нічому жорстокі козаки й, піднімаючи списами з вулиць дитин їх, кидали до них же в полум’я».

В образі Т.Б. зливаються дві стильові стихії гоголівського оповідання: історична конкретність і реалізм зображення грубого століття, коли обопільна лютість козаків і поляків - звичайне явище, і, з іншого боку, урочисто-ліричний пафос народно-поетичного епосу, зміст якого - апофеоз богатирської моці Росіянці землі

Синовбивство мотивоване зрадництвом і зрадою Андрия Росіянці землі й православній вірі, отже, етично виправдано: ««Так продати? продати віру? продати своїх? Я тебе породив, я тебе й уб’ю!» - сказав Тарас…» Гоголь переосмислює біблійний мотив жертвоприносини Авраама: Андрий (жертовний агнець Исаак) не врятований Богом, а Т.Б. (старозавітний Авраам) приносить його в жертву православ’ю: «як молодий баранчик, що зачув під серцем смертельне залізо, завис він головою й повалився на траву, не сказавши жодного слова». На противагу зрадникові Андрию Остап, інший син Т.Б., розп’ятий мучителями на ешафоті за віру, подібно Христу («Остап виносив роздирання й катування, як велетень»). Т.Б. «стояв у юрбі, потупивши голову й у той же час гордо піднявши очі, і схвально тільки говорив: «Добрі, синкові, добрі!»» Отцеоставленность Остапа і його лемент, подібний волаю Христа на хресті: «Батько! де ти? Чи чуєш ти?» (ср.: «Боже Мій, Боже Мій, для чого Ти Мене залишив?» - Матф., 27:46) народжує відповідний вигук Т.Б. (як би відповідь Бога вмираючої за нього вірним християнам): «Чую!» (М.Вайскопф). Таким чином, епічна єдність образа Т.Б. роздвоюється в образах його синів. Образ Остапа втілює ідею нерозривного зв’язку з родовим тілом, вірність лицарської честі й Батьківщині, образ Андрия - ідею відпадання, егоїстичної роз’єднаності людей, відриву від цілого: колективу, народу, Бога (мотив гріхопадіння), що характерно для сучасної Гоголеві європейської цивілізації (порівн. критикові останньої в «Мертвих душах» і петербурзьких повістях).

Кривава битва - стихія Тараса Бульби. У ній звучить мотив смертного бенкету, як в «Слові об полицю Игореве». Смерть витязів за Батьківщину бажана Богу («И вилетіла молода душа. Підняли її ангели під руки й понесли до небес»). Козаки, отже, з’являються Божим воїнством, і крилаті слова Т.Е., що подбадривают їх («Є чи ще порох у порохівницях? Чи міцна ще козацька сила? Чи не гнуться ще козаки?»), є слова «наказного отамана», поставленого Божим промислом у славу Російської землі. Російська земля здобуває в розумінні Гоголя месіанський зміст. Загибель Т.Б. зберігає той же високий християнський пафос, хоч і знижений гумористичним мотивом загубленої Т.Б. колиски: «И нагнувся старий отаман і став відшукувати в траві свою колиску з тютюном, невідступну супутницю на морях і на суші, і в походах, і будинку». Поляки спалюють Т.Б. на вогні, розпинаючи на деревному стовбурі (порівн. традиційний хри стианский символ древа-хреста): «Так хіба найдуться на світі такі вогні, борошна й така сила, яка б пересилила російську силу!»