Сам Андрій Битов назвав свій добуток “ роман-пунктир”. У романі простежується дійсно пунктирно життя головного героя Олексія Монахова. А рисками пунктиру служать його “романи”, тобто - любовні історії, або, скоріше, одна повторювана історія, що петляє й блукає, що раптом закінчується смертю героїні. Але нас цікавлять риси героя, потомственого інтелігента, його шлях, досліджуваний автором, спочатку - від інституту, де через любов з навчанням були більші проблеми; через захист дисертації, що збіглася з народженням першої дитини від жінки, на якій він женився, тому що вона простооказалась поруч, коли улюблена його кинула

Далі - до статусу визнаного фахівця-професіонала, і далі, далі… І все це - на тлі першої, незабутньої (хоча роками й згадува_ не) юнацької щирої любові, заради якої він мерзнув у під’їзді ночами, чекаючи кохану, заради якої забував про заняття в інституті, про мамині хвилювання, заради якої пускався на злодійство (виносив з будинку й продавав акції позики, що належать родичам). Він так зворушливий у своїй першій юнацькій прихильності, що це спочатку приховує багато рис його характеру, у тому числі головну: це людина що бере, а не дає. Навіть зі своєю першою любов’ю (втім, може бути, з нею - більше всіх) він поводиться, як вимоглива дитина, у якого самого - просто нема чого взяти

Він веде Асю від чоловіка, але їй ніде й не на що жити: вона змушена знімати кут у подруги, їй іноді й поїсти-те не на що, а він при цьому - страждалець - живе будинку, під маминим крилом, на всім готовому. Він, звичайно, віддає Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 улюбленої всі гроші, які може дістати, не прикладаючи до цьому особливих зусиль (тут з’ясовується, що легше украсти, чим заробити). І, як він не любить свою першу й (адже дійсно так і вийде) на все життя улюблену, йому ніколи не прийде в голову привести її в будинок як свою дружину. Він здатний віддалитися від мами (приймаючи, але не віддаючи любов), але не здатний нічого протиставити її ревнощам і небажанню ні з ким його ділити. Не здатний захистити свою любов від батьківського егоїзму, що повстає саме проти любові, проти переносу любові сина на когось ще. Напевно, проти його “шлюбу з горя” вона саме не заперечувала

Не випадково в героя виникають сильні й серйозні проблеми згодом. Він часто зауважує, що переживає в сучасний момент або те, що відбулося кілька днів назад, або те, чому ще тільки має бути бути. Він або згадує, або мріє, йому ніколи не вдається потрапити в цей час, ніякими зусиллями. Навіть коли він намагається збігтися із собою сьогоденням, вирвавшись у пригоду, у подію, що має точно позначені початок і кінець, у любовну інтрижку, що долженствует бути тільки теперішнім часом, що не має перспективи, - тому що герой у той момент знову одружений. Ні, йому знову не вдається подолати згодом!

И як завжди, зрада й зрадництво (і стосовно дружини, і стосовно Наташе) залишають лише гірку оскому, коли приходить усвідомлення, що це зрадництво насамперед стосовно самого себе. Мабуть, це і є головна риса битовского героя-інтелігента. З незапам’ятних часів він зрадив самого себе (як тепер відшукаєш, де й коли?). І з тих пор проводить життя в марних спробах відшукати себе сьогодення, ніколи не доводячи, втім, ці спроби до кінця, завжди зупиняючись на полпути, збільшуючи перше своє зрадництво наступними - зрадництвами всього по-справжньому дорогого

И тільки розв’язні всі проблеми, що розв’язує всі вузли простота смерті (своєї або св щирого, улюбленого) дає йому надію на знаходження сьогодення часу