Петро Якович Чаадаєв є одним з яскравих представи- телей филосовской думки Росии західницького напрямку. Він завжди привертав увагу істориків руской думки. Правда раніше інтерес цей викликався більше однією стороною його творчості, - його скептицизмом у відношенні Росії, як це виразилося в єдиному з "филосифических листів" надрукованому при житті автора. Світовий читач довгий час був не має змоги уз- нать розвиток і суть филоствской концепції Чаадаєва, тому що опубліковано був тільки один лист при житті. Крім того, самі писема вважалися загубленими й знайдені були тільки в 1935р. кілька листів не було опубліковано, тому що в них Чаадаєв по- ложительно озивається про релігію. Перейдемо до вивчення концепції Чаадаєва. Чаадаєв є яскраво вираженим релігійним філософом, тому ввійти в систему Чаадаєва можна, поставивши центрі всього його релігійну установку. Не дивлячись на релігійність, Чаадаєв не є богословом, він сам говорить:" Я, віддяка Богові, не богослов і не законник, а просто християнський філософ". У Чаадаєва була натура жагуча й зосереджена, нату- ра искавшая діяльності, але не зовнішньої, не дріб’язкової, не випадкової а цілком і до кінця натхненої християнством. Якщо один з величайшихмистиков християнського Сходу(св. Іса- ак Сирианин) глибоко почував "пломінь речей", то до Чаадаєва можна застосувати ці чудові слова так: він глибоко чувс- твовал "пломінь історії", її священний плин, її містичну сферу. У теургическом сприйнятті й розумінні історії вся своєрідність і особливість Чаадаєва. По теургической установці, Царство Божие будується при живій участі людей. Основна богос- Царства Божия, понятого не у відриві від земного життя, а в исто- рическом втіленні, як Церква. Дія християнства в исто- рии багато в чому залишається таємничим, по мысти Чаадаєва, тому що діюча сила християнства укладена в "таємничому його   2 - єдності"(тобто в Церкві). Виходячи з теургической оновы сыоей концепції, Чаадаєв ре- шительно захищає волю людини, відповідальності його за ис- торию(хоча історичний процес таинствено й рухається Промыс- лом), і тому рішуче виражає проти "марновірної ідеї повсякденного втручання Бога". Ніж сильніше почуває Чаа- даев релігійний зміст історії, тим наполегливіше затверджує від- ветственность і волю людини. Але тут його філософські пос- троения опираються на його антропологію, до короткого викладу якої ми зараз і перейдемо. "Життя (людини, як) духовної істоти,писав Чаадаєв в одному зі своїх "Философических листів",обіймає собою два мири, з яких один тільки нам ведений".Однією стороною челов- століття належить природі, але іншої піднімається над нею, але від "тварини" початку до "розумного не може бути еволюції". Вищий початок у людині, насамперед, формується бла- годаря соціальному середовищу. Людина глубочаеше пов’язаний із суспільством незліченними нитками, живе обной життям з ним. Без сляния й спілкування з іншими людьми ми були б з дества позбавлені розумності й не відрізнялися б від тварин. Із цього визнання істотний- ний і глибокої соціальності людини Чаадаєв робить чрезвычай- але важливі висновки. Насамперед,"походження" людського розуму не може бути зрозуміле інакше, як тільки у визнанні, що соціальне спілкування вже містить у собі духовний початок, - інакше кажучи, не колективність сама по собі творить розум у нових людських істотах, але світло розумності зберігається й передається через соціальне середовище. З одного боку, індивідові- альное емпірична свідомість, а, з іншої, те, що реально входить у людину від спілкування з людьми, з істоті своєму виходить від того, що вище людей від Бога. Із цієї подвійної залежності людини(від соціального середовища, від Бога)відбувається не тільки пробудження розуму в людині, але тут же перебувають і коріння його моральної свідомості."Всі бдаго, що ми робимо, є наслідок властивої нам здатності підкорятися невідомій силі".Цей супра-натуралізм не переходить в окказионализм у Чаадаеваили якусь бпредопределенность, - навпаки, Чаадаєв усіляко затверджує реальність волі чоло-   3 - століття. Однак воля людини несе в собі руйнівну силу й, щоб подіяла її руйнівна сила, вона(воля) має потребу в постійному впливі понад. Це вчення про 2страшної" силі волі в Чаадаєва коштує в найтіснішому зв’язку із вченням про пошкодження людини й всієї природи, вченням про первородний гріх. Для Чаадаєва "Субъек- тивных" розум повний "оманної самовпевненості"; ідеологія індивідуалі
зму помилкова по суті, і тому Чаадаєв без колі- бания заявляє: "Призначення людини знищення особистого б- тия й заміна його буттям цілком соціальним або безособовим". Гносеологічні погляди Чаадаєва, які він виразив лишб попутно, визначалися його критикою кантинеанства, з олной сторони, а, сдругой сторони, критикою Декертовской зупинки на емпіричній свідомості, що, по Чаадаєву, є "початок перекручене, покалічене, изврещенное сваволею людини". Для Чаадаєва джерело знання "зіткнення сознаний",інакше гово- ря, взаємодія людей. Чаадаєв, звичайно, не відкидає досвід- ного знання, але весь почуттєвий матеріал керується иде- ями розуму. Якщо реальність "вищої свідомості" коштує над свідомістю одельного людини, то ключ до цьому, крома самої матафизики людини, даний в еаличности історичного буття, як особою фо- рме буття. Чаадаєв підкреслював, що хричтианстово розкривається лише в історичному (а не особистому) бутті, але він робить і обрат- ный висновок саме історичне буття не може бути зрозуміле поза християнством. Зміст історії здійснюється "божественною волею, власт- вующей у століттях і провідний рід людський до його кінцевих це- лям".Це є концепція проведенциализма. По Чаадаєву творить- ся Царство Божее й тому історичний процес може бути зрозумілий лише в лініях проведенциализма. Але Царство Божие для нього діється на землі, того християнство й історичне по су- ществу, його не можна розуміти "потусторонне".Для чаадаєва (цього вимагала логіка його историософии) релігійна єдність історії припускає єдність Церкви: раз через Церкву входить божественна сила в історичне Буття, те, тим самим, вуста- навливается єдність самої Церкви. Звідси висока оцінка Запа- так. "На Заході все створено християнством". Висока оцінка західного християнства визначається в Чаадаєва цілком историсофскими, а не догматичними соображе- ниями. Гарячі й жагучі викриття Росії в Чаадаєва мають багато корінь, у них немає якої-небудь однієї керівної ідеї. Чаадаєв не зміг включити Росію в ту схему проведенциализма, какуб навівала історія Заходу. Чаадаєв відверто визнає ка- който дивний збиток у самій ідеї провіденціалізму: "Провиде- ние виключило нас зі своєї благодійної дії на чоло- веческий розум…, цілком надавши нас самим собі". У розвитку свого филосовского мировозрения Чаадаєв по-різному вирішував цю allsoch. ru 2001-2005 "загадку" Росії. На початку Він пришед до ви- воду, що Росія призначена для того, що-би послужити уро- кому для іншого людства. Саме ця позиція варажна в першому з "Философических листів"(которе було опубліковано). Далі ці думки в Чаадаєва здобувають більшу визначений- ность, він приходить до переконання, що черга для Росії ще виступити на поприще історичної дії ще не наступила. Далі він розвиває думку: "Провидіння зробило нас слиш- кому великими, щоб бути егоїстами. Воно поставило нас поза ин- тересов национильностей і доручило наминтересы людства". Вся значущість (для росіянці думки) побудов Чаадае- ва в тім і складається, що цілий ряд великих мислителів Росії вертався до тем Чаадаєва, Хоча його рішення цих тим мали порівняно мало прихильників.