Є книги, які треба читати повільно, як можна повільніше, тому що вони змушують міркувати над кожною фразою й любуватися цілими сторінками. Особливий дух є в цих книг, своя душа. Доктор Живаго Б. Пастернаку одна з таких книг

Роман цей найтонше сполучення поезії й реальності, висока й чиста музична нота; він наповнює красою й змістом життя звичайних людей, і майстерність автора не може не викликати замилування. Б. Пастернак насамперед поет, поет у всьому. І навіть у прозаїчному добутку, присвяченому одному із самих неясних періодів історії Росії, він залишився вірний своєму поетичному дарунку. Читаючи Б. Пастернаку, завжди мимоволі згадуєш А. Блоку, і не тільки тому, що вони вибирають схожі образи й епітети, а скоріше, тому, що добутку обох поетів можна назвати піднесеними

У Б. Пастернаку це ще й піднесена повсякденність, краса звичайного життя. Його девіз: …бути живим, живим і тільки, живим і тільки до кінця. Від цього нам ще ближче його герої, його природа, його Ріс

Ця. Пейзажні замальовки хвилююче реальні: Весна вдарила хмелем у голову неба, і воно каламутилося від вигару й покривалося хмарами. Над лісом плили низькі повстяні хмари із краями, що відвисають, через які стрибками падали теплі, землею й потім, що пахнули зливи, що змивали із землі останні шматки пробитої чорної крижаної броні… Ми почуваємо, як прокидається природа. Навіть узимку відчуваємо захід весни. Може бути, так торкають нас пастернаковские рядка, що виражають саме таємне в людині: Господи! Господи! готовий був шепотіти він. І все це мені! За що мені так многокак підпустив ти мене до себе, як дав заблукати на цю безцінну твою землю, під ці твої зірки, невдачливої, ненаглядної

Образ батьківщини, Росії зливається з образом улюбленої жінки, і любов до них у героя Б. Пастернаку описується схожими словами, що розкривають глибину цієї любові: И ця далечінь Росія, його незрівнянна, за морями нашуміла, знаменита мати, мучениця, упрямица, навіжена, шала, боготворимая, з вічно величними й згубними витівками, яких ніколи не можна передбачати. ПРО, як солодко існувати! Як солодко жити на світі й любити життя! Такими пронизливими рядками, що говорять про любов до життя, повні сторінки роману Доктор Живаго. Особливо сторінки, присвячені весні. Весна в Б. Пастернаку співає й бушує

И та ж суміш вогню й жаху На волі й у житловому затишку, И всюди повітря сам не свій. І тих же верб наскрізні прути, И тих же білих бруньок вздутья И на вікні, і на розпуття, На вулиці й у майстерні.

Втім, створюється відчуття, що в романі зображені всього дві пори року: весна й зима. Образ зими в Б. Пастернаку багатозначнийі: описи безкрайніх сніжних просторів розкидані по сторінках роману. Це символ Росії. Зима Б. Пастернаку це заметіль і буран, блоковский образ, що втілює сум’яття, революцію. Але взимку завжди гдето є вікно, що змерзнуло, зі шпарою, що протанула, у крижаному наросту. Крізь цю шпару просвічує вогонь свічі, що проникає на вулицю майже зі свідомістю погляду, точне полум’я підглядає за їдучими й когото чекає. Образ свічі це символ надії, очікування, будинку, любові, поетичний символ високого. Здається, що світло свічі проникає в інший світи, недоступні ока людини, цей світло очищає й заспокоює душу, несе віру

Мело, мело по всій землі В усі межі. Свіча горіла на столі, Свіча горіла

Всі ці образи не випадкові. Вони глибоко співзвучні внутрішньому миру головного героя. Цей мир відкривається нам. Не всім дано бачити красу в повсякденності. Докторові Живаго дано, і от перед нами виникають чарівні образи. Юрій Андрійович із дитинства любив сквозящий вогнем зорі вечірній ліс. У такі хвилини точно й він пропускав крізь себе ці стовпи світла. Точно дарунок живого духу потоком входив у його груди, перетинав всю його істоту й парою крил виходив изпод лопаток назовні. Цим рядкам співзвучний вірш Юрія Живаго:

И ви пройшли крізь дрібний, злидарський, Нагой, що трепится вільшняк. В имбирно-красний ліс цвинтарний, Що Горів, як друкований пряник…

Своєрідне художнє тло надають роману біблійні теми, які у свідомості героя стають чимсь більшим, ніж просто легенди. Він вкладає в них філософію свого життя:

Але книга життя підійшла до сторінки, Що дорожче всіх святинь. Зараз повинне написане збутися, Пускай же збудеться воно. Амінь.

Відчуття неминучості що відбуває виникає на сторінках, присвячених любові. Ці прозаїчні сторінки можна віднести до вершин поезії. Принадність моя незабутня! Поки тебе пам’ятають угини ліктів моїх, поки ще ти на губах і руках моїх, я побуду з тобою. Я виплачу сльози про тебе в ніжно-ніжному, щемливому сумному зображенні. Я залишуся отут, поки цього не зроблюся

Вся книга наповнена віршами, вона написана віршами, а прозаїчний склад і прозаїчність життя тільки підкреслюють її ліричну, особистісну глибину

У романі Доктор Живаго Борис Пастернак передає своє світовідчування, своє бачення подій, потрясших нашу країну на початку XX сторіччя. Відомо, що відношення Пастернаку до революції було суперечливим. Ідеї відновлення громадського життя він приймав, але письменник не міг не бачити, як вони оберталися своєю протилежністю. Так і головний герой твору Юрій Живаго не знаходить відповіді на питання, як йому жити далі: що приймати, а що ні в новому житті. В описі духовного життя свого героя Борис Пастернак виразив сумніви й напружену внутрішню боротьбу свого покоління

У романі Доктор Живаго Пастернак відроджує ідею самоцінності людської особистості. Особисте переважає в оповіданні. Жанру цього роману, що умовно можна визначити як прозу ліричного самовираження, підпорядковані всі художні засоби. У романі існує як би два плани: зовнішній, що оповідає про історію життя доктори Живаго, і внутрішній, що відбиває духовне життя героя. Авторові важливіше передати не події життя Юрія Живаго, а його духовний досвід. Тому головне значеннєве навантаження в романі переносяться з подій і діалогів героїв на них монологи

У романі відбита життєва історія порівняно невеликого кола осіб, декількох сімей, з’єднаних відносинами споріднення, любові, особистій близькості. Їхні долі виявляються прямо пов’язані з історичними подіями нашої країни. Велике значення мають у романі відносини Юрія Живаго із дружиною Тонею й з Ларой. Щира любов до дружини, матері його дітей, охоронниці домівки, цей природний початок у Юрії Живаго. А любов до Ларе зливається з любов’ю до самого життя, із щастям існування. Образ Лари це одна із граней, що відбивають відношення самого письменника кмиру.

Основне питання, навколо якого рухається оповідання про зовнішнє й внутрішнє життя героїв, це їхнє відношення до революції, вплив переломних подій в історії країни на їхні долі. Юрій Живаго не був супротивником революції. Він розумів, що в історії свій хід і його не можна порушити. Але Юрій Живаго не міг не бачити жахливі наслідки такого повороту історії: Доктор згадав недавно минулу осінь, розстріл заколотників, дітовбивство й женоубийство Палих, криваву колошматину й человекоубоину, що не передбачалося кінця. Бузувірства біл і червоних суперничали по жорстокості, поперемінно зростаючи одне у відповідь на інше, точно них перемножували. Від крові нудило, вона підступала до горла й кидалася в голову, нею запливали ока. Юрій Живаго не сприймав революцію в багнети, але й не приймав неї. Він був гдето між за й проти.

Герой прагне ладь від сутички й зрештою йде з рядів що борються. Автор не засуджує його. Він розцінює цей учинок як спробу оцінити, побачити події революції й громадянської війни із загальнолюдської крапки зору

Доля доктора Живаго і його близьких це історія людей, чия життя вибите з колії, зруйнована стихією революції. Сім’ї Живаго й Громеко їдуть із обжитого московського будинку на Урал шукати притулок на землі. Юрія захоплюють червоні партизани, і він змушений проти своєї волі брати участь у збройній боротьбі. Його рідні вислані новою владою з Росії. Лара попадає в повну залежність від сменяющих друг друга влади, а під кінець оповідання вона пропадає без звістки. Видимо, вона була арештована на вулиці або загинула під яким-небудь безіменним номером в одному з незлічимих загальних або жіночих концтаборів півночі

Самого Юрія Живаго потроху залишають життєві сили. І життя довкола нього стає усе бідніше, грубіше й жорсткіше. Сцена смерті Юрія Живаго, зовні нічим не виділяючись із загального ходу оповідання, несе в собі проте важливий зміст. Герой їде в трамваї й у нього починається серцевий приступ. Він рветься на свіже повітря, але Юрієві Андрійовичеві не повезло. Він потрапив у несправний вагон, на який увесь час сипалися нещастя… Живаго так і вмирає в трамвайних коліс. Життя цієї людини, задихавшегося в духоті замкнутого простору країни, враженою революцією, обривається…

Pages: 1 2