Творчість Ф. И. Тютчева й А. А. Фета розвивалося в руслі романтизму другої хвилі. По тематиці їхнього добутку дуже близькі, але багато чого в них і розрізняється. Тютчев, на мій погляд, раціоналіст; чи не тому його поезія легко піддається розподілу на тематичні блоки? У нього чіткі границі між природою й людиною

Фет зовсім іншої. Його поезія не тільки ірраціональна, вона импрессионистична. У віршах Фета й Тютчева філософія зовсім різна. Візьмемо, наприклад, мотиви дня й ночі, які протипоставлені. З одного боку, і у Фета, і в Тютчева істина відкривається людині вночі, але, з іншого боку, - істина ця різна

У Фета ніч сіяє: Сіяла ніч. Місяцем був повний сад. Лежали Промені в наших ніг у вітальні без вогнів. У Тютчева ніч відкриває людині хаотичність природи, але цим не вичерпується: Лише жити в собі самому вмій Їсти цілий мир у душі твоєї Таємничо-чарівних дум; Їх оглушить зовнішній шум, Денні розженуть промені…

Істина Фета - із крильми, у неї є світло… А от у Тютчева день - це виявлення природи миру, і людина може насолоджуватися миттєвою красою. Для Фета ніч не тільки не скасовує людського існування, але й дозволяє йому почувати себе звільненим

Ніч момент з’єднання людини з миром: “серце цвіте” уночі. Ніч і день для Фета єдині. На зорі ти її не буди, На зорі вона солодко так спить…

У лірику Фета герой завжди прагне до прекрасного, незалежно від того, несе це прекрасне радість або трагедію. І мить прекрасного, імпульси його як “світло зірки”. Йому (Фету) хочеться, щоб світло лилося увесь час. “А щастя де? Не тут…

”, і все-таки “за ним, за ним”. У його віршах зберігається не тільки потреба, але й надія на можливість приєднатися до миру, що дає щастя. У Тютчева ж людин завжди на краю безодні, у яку він удивляється. Це одночасно безмірна безодня космосу й таємниче життя Всесвіту

Поета цікавить свідомість людини, що перебуває на границі між життям і смертю, сном і пробудженням. Його цікавить проміжний стан у житті людини або природи, коли змішуються фарби; що було ясно ставиться під