Глава 13. Про досвід. «Немає нічого більше прекрасного й гідного схвалення, чим належним чином добре виконати своє людське призначення».

Немає більше природного прагнення, чим спрага опанувати знаннями. І коли бракує здатності мислити, людина звертається до досвіду. Але нескінченна розмаїтість і мінливість речей. Наприклад, у Франції законів більше, ніж в усьому іншому світі, однак привело це лише до того, що нескінченно розширилися можливості для сваволі, - краще б взагалі не мати законів, чим такий їхній достаток. І навіть французька мова, настільки зручний у всіх інших випадках життя, стає темним і незрозумілим у договорах або заповітах. Взагалі від безлічі тлумачень істина як би роздрібнюється й розсіюється. Самі мудрі закони встановлює природа, і їй варто довіритися найпростішим образом - по суті, немає нічого краще незнання й небажання знати. Переважніше добре розуміти себе, чим Цицерона. У житті Цезаря не найдеться стільки повчальних прикладів, скільки в нашої власній. Аполлон, бог знання й світла, начертав на фронтоні свого храму заклик «Пізнай самого себе» - і це сама всеосяжна рада, що він міг дати людям. Вивчаючи себе, Монтень навчився досить добре розуміти інших людей, і друзі його часто дивувалися тому, що він розуміє їхні життєві обставини куди краще, ніж вони самі. Але мало найдеться людей, здатних вислухати правду про себе, не образившись і не образившись. Монтеня іноді запитували, до якої діяльності він відчуває себе придатним, і він щиро відповідав, що не придатно ні до чого. І навіть радувався цьому, оскільки не вмів робити нічого, що могло б перетворити його в раба іншої людини. Однак Монтень зумів би висловити своєму панові правду про нього самому й обрисувати його вдача, усіляко спростовуючи підлесників. Тому що володарів нескінченно псує навколишня їхня сволота, - навіть Олександр, великий государ і мислитель, був зовсім беззахисний перед лестощами. Так само й для здоров’я тілесний досвід Монтеня надзвичайно корисний, оскільки з’являється в чистому, не зіпсованому медичними хитруваннями виді. Тиберий зовсім справедливо затверджував, що після двадцяти років кожний повинен розуміти, що для нього шкідливо й що корисно, і, внаслідок цього, обходитися без лікарів. Хворому варто дотримуватися звичайного способу життя й своєї звичної їжі - різкі зміни завжди болісні. Потрібно вважатися зі своїми бажаннями й схильностями, інакше одне лихо прийде лікувати за допомогою іншої. Якщо пити тільки джерельну воду, якщо позбавити себе руху, повітря, світла, то чи коштує життя такої ціни? Люди схильні вважати, що корисним буває тільки неприємне, і все, що не обтяжливо, здається їм підозрілим. Але організм сам приймає потрібне рішення. У молодості Монтень любив гострі приправи й соуси, коли ж вони стали шкодити шлунку, негайно ж їх розлюбив. Досвід учить, що люди гублять себе нетерпінням, тим часом у хвороб є строго певна доля, і їм теж дається якийсь строк. Монтень цілком згодний із Крантором, що не варто ні нерозважливо пручатися хвороби, ні безвольно піддаватися їй, - нехай вона треба природному плину залежно від властивостей своїх і людських. А розум завжди прийде рятуйте! так, Монтеню він вселяє, що камені в бруньках - це всього лише данина старості, тому що всім органам уже прийшов час слабшати й псуватися. По суті, що осягла Монтеня кара дуже м’яка - це воістину отеческое покарання. Прийшла вона пізно й мучить у тім віці, що сам по собі марний. Є в цій хворобі й ще одна перевага - тут ні про що ворожити не доводяться, тоді як інші недуги дошкуляють тривогами й хвилюванням через неясність причин. Нехай великий камінь терзає й розриває тканини бруньок, нехай випливає потроху із кров’ю й сечею життя, як непотрібні й навіть шкідливі нечистоти, - при цьому можна випробовувати щось начебто приємного почуття. Не потрібно боятися страждань, інакше прийде страждати від самого остраху. При думці про смерті головна розрада полягає в тому, що явище це природн і справедливе, - хто сміє вимагати для себе милості щодо цього? У всім варто брати приклад із Сократа, що вмів незворушно переносити голод, бідність, неслухняність дітей, злісна вдача дружини, а під кінець прийняв наклеп, гноблення, темницю, окови й отруту

Е. Д. Мурашкинцева

Pages: 1 2