Ім’я Р. М. Рильке - одного з найбільших ліриків XX століття - коштує поруч із іменами П. Верлена, е. Верхарна, А. Блоку. У творчості цих поетів знайшла відбиття знаменна, грозова епоха кінця XIX - початку XX століття. Переживання історичного перелому робить необхідним звертання поета до осмислення першооснов буття, до філософського збагнення миру. У збірнику « Часослов » Р. М. Рильке напружено міркує над природою вищої духовної сили бог^-бога-бога-світу-бога. Герой«Часослова», ченці прочанин, перебуває в безперервному спілкуванні з Богом, увесь час розмовляє з ним, звертається до нього з питаннями. Насамперед вражає набір епітетів, якими Р. М. Рильке наділяє свого Богів. Бог у не го «найтихіший», «найглибший», «мовчазний», «боязкий», «сутінковий». В этик епітетах немає нічого, що свідчило б про велич, блиск або пишноту Бога. Правда, в одному вірші поет викликує:

* «Боже, ти великий», - але відразу поправляється:

* Але ти так темний…»

«Темний» - от основна характеристика Бога в «Часослові». На відміну від загальноприйнятого сполучення понять: Бог, світло, з одного боку, і диявол, морок - з іншої в Р. М. Рильке Бог завжди сполучається з темрявою. Тільки з’являється Бог - темний, тихий і теж смиренний. Бог подібний самотньому мовчазному сусідові. В одному з віршів «Часослова» Р. М. Рильке користується древньою міфологічною символікою, порівнюючи мир з деревом, при цьому Бог-Переплетення корінь цього дерева, що йдуть у нічну тьму. Інакше кажучи, Бог «Часослова» - це глибинний творчий початок.

У поезії Р. М. Рильке предметом філософського осмислення стає мир речей. «Я так люблю слухати, як співають речі», - пише він в одному з віршів. Речі очужілі, незворушні, повні тихого достоїнства. Теперішній поет повинен, по Р. М. Рильке, наслідувати речей, створюючи вірша - речі. У збірнику «Нові вірші» у цьому жанрі написаний «ранній Аполлон», «Лебідь», «Газель», «Єдиноріг», вірші про Шартрском собор. Вони відрізняються пластичністю, яскравістю словесних образів, що передають відчутність і видимість предметів реального миру.

Але що ж таке в цьому світі людин? Цю філософську проблему Р. М. Рильке вирішує в збірнику «Дуинезские елегії». Людина самотня, нескінченно самотній. Навіть звірі почувають, що людині не так вуж затишно в створеному їм « світі значень і знаків». А що залишилося від миру речей?

* Нам залишається, бути може,

* Дерево там, над обривом, що ми щодня

* Бачили б; залишається дорога вчорашнього дня

* Так примхлива вірність упертої звички.

* Яка до нас прив’язалася й кидати не хоче.

Отже, речі тлінні й недовговічні. І завдання поета полягає в тім, щоб урятувати речі від загибелі, одухотворивши, зробивши їх невидимими. У програмному вірші «Поворот» про це говориться так:

* Зір свій мир створило,

* Серце пускай творить

* З картин, укладених у тобі.

Отже, Р. М. Рильке у своїх віршах створив своєрідну філософію. Бог, людина, мир явищ все це поетом осмислений і пережите. Властива Р. М. Рильке духовна широта, глибина думки, і безпосередність почуття ставлять його в число спадкоємців великих гуманістичних традицій європейської літератури минулого