Добуток Л. Н. Толстого “Війна й мир” було задумано як оповідання про життя деяких вигаданих героїв з вищого суспільства, але поступово воно перетворювалося в епопею, що включає не тільки опису реальних подій на чалу XIX століття, але й цілого глави, завдання яких - донести до читача філософські погляди автора. Звертаючись до зображення історії, Толстой був змушений знайомитися з різноманітними матеріалами по його епосі, що цікавить. Позиція жодного із сучасних письменникові вчених не могла задовольнити людини, що желали у всім “дійти до кореня”. В автора “Війни й миру” поступово складається своя концепція історичного розвитку, що було необхідно викласти, щоб відкрити людям “нову істину”, зробити ясніше логікові роману

Однієї з перших проблем, з якої зштовхнувся письменник, стала оцінка ролі особистості й мас в історії. І якщо на початку створення “Війни й миру” основна увага приділялася окремим героям, то в міру вивчення війни 12-го року Толстої усе більше переконувався у визначальній ролі народу. У другій частині епілогу основна думка, який перейняте все оповідання, була сформульована так: “…чим непосредственнее люди беруть участь у здійсненні дії, тим менш вони можуть наказувати й тим їхнє більше число…

чим менше та пряма участьь, що люди приймають у самій дії, тим вони більше наказують і тим число їх менше…” Ідея про те, що дії мас визначають історію, знаходить підтвердження в багатьох епізодах роману. Так, перемогу в Шенграбенском бої російським військам приносять аж ніяк не вдалі розпорядження князя Багратіона, що “…

тільки намагався робити вигляд, що все, що робилося по необхідності, випадковості й волі приватних начальників… робилося… згідно з його намірами”, а дії “маленького” капітана Тушина, а також усвідомлення всіма необхідності цього бою для порятунку армії

Тоді ж, коли рядовий солдат не бачив мети бою, як це було при Аустерлице, на несприятливий результат не могло вплинути ні знання німецьким командуванням місцевості, ні продумана диспозиція, ні присутність імператорів. Особливо добре видно визначальне значення духу війська в Бородінському бої, коли росіяни змогли довести свою моральну перевагу над ворогом, незважаючи на інтриги в штабі Кутузова й незручність позиції. На думку Толстогр, завдання особистості полягає в тім, щоб не заважати природному ходу історії, “ройової” життя народу. Це розуміє Багратіон, і доказом може служити його поводження під час Шенграбенского бою, це знає Кутузов, що почуває момент, коли необхідно дати грандіозний бій, що дозволяє собі прийняти рішення про залишення Москви, що бачить зміст тільки у війні визвольної. Про головнокомандуючого російської армії вірно скаже князь Андрій: “У нього не буде нічого свого”.

Але висловлення Толстого про споглядальність полководця не слід розуміти як визнання його безтурботності. Кутузову належить ідея вдалого маневру в 1805 році, він же “придумував всі можливі випадки” в 1812 році. Головна відмінність “ясновельможного” від Наполеона не в бездіяльності російського командуючого, а в усвідомлень старим того, що його накази не є визначальними для ходу історії. Преклоніння перед “ройовою” життям народу, заперечення значення особистості змушує Толстого свою улюблену героїню, Наташу, наділити споконвічною близькістю до народу, кращих героїв, таких, як Пьер і Андрій, крок за кроком звістки до зближення з ним. І хоча ніхто з персонажів не втратить своєї індивідуальності, одним з найважливіших критеріїв в оцінці людей для письменника буде їхнє споріднення з патріархальним селянством, розуміння природного плину життя. Говорячи про позицію Толстого із приводу ролі особистості в історії, ми неминуче приходимо до опису протиріч у концепції автора “Війни й миру”.

З одного боку, один з основних тез - “людин свідомо живе для себе, але є несвідомим знаряддям для досягнення історичних, суспільних цілей”. На думку Толстого, природно те, що “більша частина людей того часу не обертала ніякої уваги на загальний хід справ, а керувалася тільки особистими інтересами сьогодення”. З іншого боку, всі герої роману розділені на дві групи. До першої з них належать всі ті, кому небайдужа доля Батьківщини, чиє життя перевертається під час війни 1812 року, чий “особистий інтерес” безпосередньо пов’язаний з “загальним ходом справ”. Це старий князь Болконский, що збирає ополчення, що готується до захисту Лисих Гір від французів, Ростови, що віддають свої підведення під поранених, Петя, Микола, Андрій, Пьер, що бачать ціль свого життя в участі у Вітчизняній війні. До другої половини ставляться ті, чия життя не змінюється з початком війни, ніяк від її не залежить

Це псевдопатриоты з петербурзького салону А. П. Шерер і відвідувачі долма Элен, що симпатизують Наполеонові й французам, Берг, стурбований покупкою шифоньєрки під час залишення жителями Москви, Борис, що цікавиться тільки підвищенням по службі. Всі вони засуджуються автором саме за байдужність до спільної справи. Ідеальною же особистістю стає Кутузов, що розуміє глибокий зміст що відбувається. Продовжуючи міркувати про філософію історії в романі й про бачення Толстим взаємин особистості й мас, ми виходимо за рамки властиво історичної концепції й змушені звернутися до космогонії автора “Війни й миру”.

Щоб краще зрозуміти позицію письменника, треба згадати образи “водяного глобуса” і “ідеальної краплі” - Платона Каратаева, у якому взагалі не було нічого особистого. Це розширює наше подання про тім місці у світі, що Толстой відводив окремій людині, але небагато додасть до розуміння поглядів творця роману на історію. Не тільки проблема ролі особистості піднімається в “Війні й світі”.

В епопеї важливе місце приділяється міркуванням про загальний характер розвитку життя. Говорячи про цю частину історико-філософських відступів роману, часто вживають термін “фаталізм”. Існує й традиційна помилка: багато хто вважають, що Толстой схильний розглядати все що відбувається як неминуче й підпорядковане волі Бога. У дійсності це лише одна з точок зору, з якими сперечається письменник, точно так само, як полемізує з гегелівським до-історизмом - вченням про історичну необхідність, що прокладає собі шлях через масу випадків. Концепція, пропонована читачеві, полягає в наступному: розвиток життя підпорядкований якимсь законам

Від проходження їм немає ніяких відхилень, тому що, по Толстому, навіть одне виключення знищує правило. Закони історії поки недоступні людям, тому виникає поняття долі, фатуму, що заміняє собою всю сукупність непізнаних причин. Доводячи свої погляди, що стосуються розвитку суспільства, Толстой знову звертається до окремої особистості. Письменник визначає співвідношення волі й необхідності в житті кожного, робить висновок про ілюзорність першої й лише потім говорить про визначальне значення закономірності в глобальному масштабі. Такий шлях від часткового до загального в міркуваннях Толстого - кращий приклад пильної уваги письменника кчеловеку.

Автор “Війни й миру” уважав, що й предметом історії скоріше повинен бути один день із чиєї-або життя, чим цілі епохи. Від необхідності, що визначає життя, Толстой не робить переходу до можливості безвідповідальності й інертності. Навпроти, герой all so ch. ru 2001 2005 епопеї зобов’язаний діяти й узгоджувати свої вчинки з моральними нормами, які є абсолютним мірилом усього що відбувається, у тому числі діяльності історичних осіб; таких споконвічно аморальних подій, як війни. На доказ хочеться згадати негативну оцінку автором Наполеона, що думає про велич, але забуває “про добро, простоту й правду”.

Великий імператор уподібнюється в романі дитині, що смикає за тасьми, прив’язані усередині карети, і думаючий, що він править. Негативно ставиться Толстой і до всіх зображуваних воєн, крім шляхетної визвольної народної боротьби із загарбниками в 1812 році. “Війна й мир” розвінчує подання про існування так званої історичної доцільності, про те, що ціль може виправдувати засобу, взагалі традиційні погляди на історію. Замість читачеві пропонується струнка система, що відповідає на два основних питання. Товстої пише про визначальне значення для розвитку життя погоджених дій окремих людей, а не задумів “героїв” , про існування непорушних законів, поки не пізнаних, але підпорядковуючих собі все. На думку письменника, головне завдання вчених - відкрити закономірності й вивести історію на принципово новий рівень