У рік 6745 (1237) прийшов на Російську землю безбожний цар Батий З безліччю воїнів татарських і став на ріці на Воронежу біля землі Рязанської. І надіслав послів непутящих на Рязань до великого князя Юрію Ігоровичу Рязанському, вимагаючи в нього десятої частки у всім: у князях, і у всяких людях, і в іншому. І почув великий князь Юрій Ігорович Рязанський про навалу безбожного царя Батия, і негайно послав у місто Володимир до благовірного великого князя Георгію (Юрію) Всеволодовичу Владимирському, просячи в нього допомоги проти безбожного царя Батия або щоб сам на нього пішов. Князь великий Георгій Всеволодович Владимирський і сам не пішов, і допомоги не послав, задумавши один поборотися з Батиєм. І почув великий князь Юрій Ігорович Рязанський, що немає йому допомоги від великого князя Георгія Всеволодовича Владимирського, і негайно послав за братами своїми: за князем Давидом Ігоровичем Муромським, і за князем Глібом Ігоровичем Коломенським, і за князем Олегом Червоним, і за Всеволодом Пронским, і за іншими князями.

І стали рада тримати - як угамувати нечестивця дарунками. І послав сина свого князя Федора Юрійовича Рязанського - до безбожного царя Батию з дарунками й благаннями великими, щоб не ходив війною на Рязанську землю. І прийшов князь Федір Юрійович на ріку на Воронеж до царя Батию, і приніс йому дарунки, і молив царя, щоб не воював Рязанської землі. Безбожний же, брехливий і немилосердний цар Батий дарунки прийняв і в неправді своєї вдавано обіцяв не ходити війною на Рязанську землю. Але похвалявся-грозив повоевать всю Росіянку землю. І став просити в князів рязанських дочок і сестер до себе на ложі. І хтось із вельмож рязанських по заздрості доніс безбожному цареві Батию, що є в князя Федора Юрійовича Рязанського княгиня із царського роду й що всіх прекрасніше вона красою телесною. Цар Батий лукавий був і немилостивий у невір’ї своєму, розпікся в похоті своєї й сказав князеві Федору Юрійовичу: "Дай мені, княже, зазнати красу дружини твоєї". Благоверный же князь Федір Юрійович Рязанський посміявся й відповів цареві: "Не годиться нам, християнам, водити до тебе, нечестивому цареві, дружин своїх на блуд. Коли нас здолаєш, тоді й дружинами нашими володіти будеш". Безбожний цар Батий роз’ярився й образився й негайно повелів убити благовірного князя Федора Юрійовича, а тіло його велів кинути на розтерзання звірам і птахам, і інших князів і воїнів кращих поубивал.

Але один з пестунів князя Федора Юрійовича, по ім’ю Апоница, уцелел і гірко плакав, дивлячись на славне тіло чесного свого пана; і побачивши, що ніхто його не охороняє, взяв улюбленого свого государя й таємно схоронив його. І поспішив до благовірної княгині Євпраксії, і розповів їй, як нечестивий цар Батий убив благовірного князя Федора Юрійовича.

Благовірна ж княгиня Євпраксія стояла в той час у превисокому теремі своєму й тримала улюблене чадо своє - князя Івана Федоровича, і як почула вона ці смертоносні слова, виконані прикрості, кинулася вона із превисокого терема свого із сином своїм князем Іваном прямо на землю й розбилася до смерті. І почув великий князь Юрій Ігорович про вбивство безбожним царем улюбленого сина свого, блаженного князя Федора, і інших князів і що перебито багато кращих людей, і став плакати про їх з великою княгинею й з іншими княгинями й із братіями своєї. І плакало місто весь багато часу. І ледь відпочив князь від великого того плачу й ридання, став збирати воїнство своє й розставляти полки. І побачив князь великий Юрій Ігорович братії свою, і бояр своїх, і воєвод, хоробро й мужньо скакають, здійняв руки до неба й сказав зі слізьми: "Позбав нас. Боже, від ворогів наших. І від подымающихся на нас звільни нас, і приховай нас від збіговиська нечестивих і від безлічі творящих беззаконня. Так буде шлях їм темний і слизький".

І сказав братії своєї: "Про государі мої й братії, якщо з рук Господніх благе прийняли, то й зле чи не потерпимо?! Краще нам смертю життя вічну добути, ніж у владі поганих бути. От я, брат ваш, раніше вас вип’ю хащу смертну за святі Божий церкви, і за віру християнську, і за отчину батька нашого великого князя Ингваря Святославича".

І пішли проти нечестивого царя Батия, і зустріли його біля границь рязанських. І напали на нього, і стали битися з ними міцно й мужньо, і була січа зла й жахлива. Багато сильних полків Батыевых упало. І побачив цар Батий, що сила рязанська б’ється міцно й мужньо, і злякався. Але проти гніву Божия хто постоїть! Батыевы же сили великі були й непреоборимы; один рязанец бився з тисячею, а два - з десятьома тисячами. І побачив князь великий, що вбито брата його, князь Давид Ігорович, і викликнув: "Про братії моя мила! Князь Давид, брат наш, наперед нас чашу випив, а ми чи цієї чаші не вип’ємо!". И переселили з коня на кінь і почали битися завзято. Через багато сильних полків Батыевы проїжджали наскрізь, хоробро й мужньо борючись, так що все полки татарські подивувалися міцності й мужності рязанського воїнства. І ледь здолали їхні сильні полки татарські. Тут убитий був благовірний великий князь Юрій Ігорович, брат його князь Давид Ігорович Муромський, брат його князь Гліб Ігорович Коломенський, брат їхній Всеволод Пронский, і багато князів місцеві, і воєводи міцні, і воїнство: молодці й резвецы рязанські. Однаково вмерли і єдину чашу смертну випили. Жоден з них не повернув назад, але все разом полягли мертві. Все це навів Бог гріхів заради наших.

А князя Олега Ігоровича захопили ледве живого, Цар же, побачивши багато полків побитими, став сильно вболівати й жахатися, бачачи безліч убитих зі своїх військ татарських. І став воювати Рязанську землю, велячи вбивати, рубати й палити без милості. І град Пронск, і град Білий, і Ижеславец розорив дощенту й всіх людей побив без милосердя. 

І побачив цар Батий Олега Ігоровича, настільки гарного й хороброго, знемагаючого від тяжких ран, і хотів уврачевать його від тяжких ран, і до своєї віри схилити. Але князь Олег Ігорович докорив царя Батия й назвав його безбожним і ворогом християнства. Окаянний же Батий дохнув вогнем від мерзенного серця свого й негайно повелів Олега ножами розсікти на частині.

І став воювати цар Батий окаянний Рязанську землю, і пішов до граду Рязані. І осадив град, і билися п’ять днів невідступно. Батыево військо перемінювалося, а городяни беззмінно билися. І багатьох городян убили, а інших ранили, а інші від великих праць знемогли. А в шостий день спозаранку пішли погані на місто - одні з вогнями, інші з пороками, а треті з незліченними сходами - і взяли град Рязань місяця грудня у двадцять перших днів. І прийшли в церкву соборну пресвятої Богородиці, і велику княгиню Агрипину, матір великого князя, з невістками й іншими княгинями посікли мечами, а єпископа й священиків вогню зрадили - у святій церкві попалили, і інші багато хто від зброї впали. І в місті багатьох людей, і дружин, і дітей мечами посікли. А інших у ріці потопили, а священиків і ченців без залишку посікли, і весь град попалили, і всю красу прославлену, і багатство рязанське, і сродников їх - князів київськ і чернігівських - захопили. І храми Божий розорили й у святих вівтарях багато крові пролили. І не залишилося в місті жодного живого: однаково вмерли і єдину чашу смертну випили. Не було отут ні протяжного, ні плачучого - ні батька й матері про дітей, ні дітей про батька й матір, ні брата про брата, ні сродников про сродниках, але все разом лежали мертві.

І побачив безбожний цар Батий страшне пролиття крові християнської, і ще більше роз’ярився й озлобився, і пішов на місто Суздаль і на Владимир, збираючись Росіянку землю зачарувати, і віру християнську викорінити, і церкви Божий дощенту розорити. І якийсь із вельмож рязанських по ім’ю Евпатий Коловрат був у той час у Чернігові. І почув про навалу зловерного пануючи Батия, і виступив із Чернігова з малою дружиною, і помчався швидко. І приїхав у землю Рязанську, і побачив її спустілу, міста розорені, церкви пожжены, люди вбиті. І помчався в місто Рязань, і побачив місто розорений, государів убитих і безліч народу полеглого: одні вбиті й посічені, інші пожжены, а інші в ріці потоплені. І воскричал Евпатий у прикрості душі своєї, розпікаючи в серце своєму. І зібрав невелику дружину - тисячу сімсот чоловік, яких Бог зберіг поза містом. І погналися слідом безбожного царя, і ледь нагнали його в землі Суздальської, і раптово напали на стани Батыевы. І почали сікти без милості, і смешалися все полки татарські. І стали татари точно п’яні або божевільні. І бив їх Евпатий так нещадно, що й мечі притуплялися, і брав він мечі татарські й сек ними. Почудилось татарам, що мертві повстали. Евпатий же, наскрізь проїжджаючи сильні полки татарські, бив їх нещадно. І їздив серед полків татарських так хоробро й мужньо, що й сам цар злякався.

Pages: 1 2