Приведемо тут на витримку одну з Народних казок Фернана Кавальеро, щоб читач міг скласти собі поняття й o складі розуму андалузького населення, усього яскравіше проявляється в створеннях фантазії, і o тій колоритній формі, у яку наділяє автор всі свої оповідання із простонародного побуту

“В одному селі, жився-був гарний, здоровий, сильний парений, але не було y його, ні кола, ні двору, a за душею, жодного центима. От і пішов він у солдати при першому наборі, отслужил свій казенний восьмирічний строк і вуж найнявся добровільно ще на вісім років, a коли їх отслужил, знову найнявся на стільки же.

Так час ішов, a старість усе наступала потроху, і став, нарешті, не потрібний солдат; вирішило начальство не тримати його в полицю й виписало. При відставці видали йому паспорт і свідчення o довголітній службі, a на додачу фунт хліба на дорогу так шість децимов грішми. Тільки всього й залишилося y старого воїна від його вбогої платні

Ну, добре ж я вирізнився, думав про себе Хуан-солдат, крокуючи по полях і лісових стежках. Недарма, виходить, тяг стільки років свою солдатську лямку, недарма прослужив вірою й правдою королеві. Нагородили, нема чого сказати! Живи тепер, як знаєш, добувай, де хочеш!… Эх, так що там горювати, журитися дарма! Адже прибутку від цього однаково ніякий, так краще вуж не боятися

И, підбадьорившись, махнув безтурботно рукою й гримнув відважну солдатську пісню

У той час мандрував по землі Господь наш Ісус Христос, з ним ішов і Апостол Петро, служачи Йому замість Лазарильо Lazarillo — слуга жебрака. Добуток Мендози Лазарильо Тормесский увело це нове слово в іспанську мову.. Як тільки зустріли вони з Хуаном-солдатом, Апостол Петро негайно ж став просити y його милостині

— Нема чого мені подати вам, відповідав Хуан. Хоч і прослужив я королеві двадцять чотири роки, a вислужив усього тільки фунт хліба так шість децимов.

Але Апостол Петро все просить, не відстає

— Ну, видно, нема чого з вами робити, проговорив, нарешті, Хуан-солдат, так і бути, розділю свій хліб

И вийняв ніж, розрізав вагу шматок на три рівні частини, дві віддав мандрівникам, одну залишив собі й побрів своєю дорогою

Але не пройшов він і двох милий, як ті ж мандрівники знову зустріли йому й знову стали просити y його милостині

-Э, э! Так, здається, ми недавно бачилися, і я подав, що міг, так чого ж вам ще? — заперечив солдатів Хуан. A втім, так і бути! Хоч і прослужив я королеві двадцять чотири роки, a вислужив усього шість децимов так фунт хліба, але від доброї справи все-таки не ладь. Давайте, поділимося ще.

И він розрізав інший шматок на три частини, дві віддав, одну залишив собі тільки цього разу поспішив її сісти, щоб не випросили й останній залишок

Не встигло ще сонце зайти, як знову зустрічаються ті ж святі мандрівники й знову Апостол Петро просить y його милостині

-Так що ви пристали до мене! крикнув, було, Хуан-солдат, чи давно я віддав вам останнє?

Але відразу одумався й додав:

— Ну, да Бог з вами! Хоч і прослужив я королеві двадцять чотири роки, a вислужив усього фунт хліба так тичина децимов, але, мабуть, поділюся й ними, як поділився хлібом

И вийняв свої гроші, чотири монети віддав Апостолові Петрові, a дві залишив собі

— От так чисто!думав Хуан, як же мені бути тепер? Двох децимов вистачить не надовго, a потім що?… Треба шукати роботи, так поки знайдеш неї, удосталь наголодуєшся…

— Панів мій, говорив тим часом Апостол Петро Ісусові Христу, створи благе воздаяние цьому біднякові. Він двадцять чотири роки справляв солдатську службу, a вислужив тільки фунт хліба так шість децимов, але й тих ке пошкодував, усе розділив з нами по по-братньому.

- Так буде так, відповів наш Рятівник, поклич його й запитай, чого він бажає

Довго думав солдат-Хуан, нарешті, надумався й сказав Апостолові Петрові:

- Нічого мені більше не треба, тільки б мішок мій ніколи не залишався порожнім, a чого побажаю, то й попадало б внего.

Так і збулося його бажанню

У той же день підходить він до великого багатого села, a на краю її, не вдалечині від дороги, коштує відкрита крамничка; і бачить солдат, що там розвішана безліч ковбас різної величини, a на прилавку лежать тільки що спечені хліби білі, як жасмин, пишні, з підрум’яненою скоринкою… так і просяться в рот!

- У мішок! крикнув солдат у весь голос

И от хліби зриваються із прилавка, летять у двері перевертаються в повітрі, немов тележние колеса, a за ними, ізвиваючись, як вужі, несуться ковбаси, і все це попадає прямо з мішок Хуана, де укладається в порядку, аж до самого верху. Дарма кинулися було за ними навздогін і пекар з подмастерьем, і сам хазяїн із сином, бігли вони так, що тільки п’яти миготіли, a все-таки не вдалося піймати. Та і як отут було схопити, коли ковбаси й хліби увертивались і вислизали, немов в’юни, з0під пальців

Солдат Хуан любив поїсти, і скільки не дай йому бувало, нічого не залишиться, a у цей день ще вдобавок сильно проголодался. От сів він і почав ковтати шматки за шматками, до того ковтав, що вуж із працею став перекладати подих і ледве проговорив нарешті:

- Ні, більше не можу!

Зовсім майже посутеніло, коли він увійшов у село, запитав там y першого зустрічного, де контора Алькана, і прямо направився туди, щоб пред’явити свій солдатський квиток і зажадати собі дарового пристановища

Бажаю здраствувати синьйорові, почав Хуан з уклоном. Я бідний солдат у відставці; прослужив королеві двадцять чотири роки, а вислужив усього тільки фунт хліба так шість децимов, і ті вже витратив у дорозі. Тепер відведіть мені де-небудь даровий нічліг

Мабуть, відповів Алькан, тут по близькості є гарний будинок і зовсім не жилою; a запустів він тому, що в ньому вмер один єретик, великий грішник, от з того дня всі й бояться проклятого місця. Але якщо ти не боягуз і зважишся ввійти туди, тобі всього буде досхочу, і їжі й питва. Небіжчик був дуже багатий

- От і славно! викликнув Хуан. - На те я й був солдатом, щоб нічого не боятися. Піду зараз і влаштуюся, як не можна краще.

И в самій справі, Хуан-солдат знайшов у покинутому будинку цілий рай земної: льоху були повні дорогих, добірних вин, комора й комори всяких страв і плодів

Першою справою, Хуан собі налив більший кухоль вина. Так, для хоробрості, думав він, щоб не злякатися, якщо що й трапиться; адже хміль страху не знає. Потім він розвів вогонь у каміні й почав готовити яєчню светчиной.

Але тільки що він, було, сів і прийнявся за їжу, як із труби почувся глухий, сиплий голос:

- Падаю!…

- Так падай, я-та яка справа! відповів солдат-Хуан, вуж сильно, що побадьорив сЪебе, винними парами, і, знову отхлебнув з кухля, додав: хто прослужив, як я, двадцять чотири роки королеві, a вислужив тільки фунт хліба так шість децимов, той нікому не повинен, і нема чого йому боятися

Ледь проговорив він ці слова, як прямо перед ним простягнулася людська нога. Хоч і смів, був Хуан-солдат і видал на своєму столітті всякі види, a отут все-таки мерзнули мимоволі; навіть волосся піднялися на його голові, як вовна в переляканого кота. Однак, він незабаром оправився й, стукнувши по столі спорожненим кухлем, промовив:

A хочеш я зарию тебе по християнському обряді?

Hoга одним зі своїх пальців відповіла, що ні, не хоче

Ну, так згниєш і без того, сказав Хуан.

Через кілька хвилин із труби знову почувся той же голос:

— Падаю!…

Pages: 1 2 3

Збережи - » Фернана Кавальеро «Народна казочка» . З'явився готовий твір.