Роман И. Акулова “Касян Остудный” розповідає нам про долю російського села напередодні колективізації. Автор показує соціальну неоднорідність села кінця 20-х років. Образ Федота Федоты-Ча Кадушкина усі права захищені 2001-2005 уважається відкриттям автора, що зумів показати, як бідняк завдяки старанній праці перетворюється в заможного селянина, готового “за кожне зернятко, за всяку соломинку… закласти свою душу”. Однак Федот Федотыч виявляється заручником часу, що покарав героя роману за те, що він живе “своїм розумом”, як говорить про нього Семен Григорович Оглоблин.

Федот Федотыч Кадушкин - центральна фігура оповідання першої книги роману “Касян Остудный”. Ця людина проявляє талант господарювання на землі, діловитість і працьовитість. Акулов розповідає нам, що в господарстві Кадушкина шість коней, сім голів великої рогатої худоби, вісімнадцять овець, нова молотарка, локомобіль

У веденні господарства він використовує найману працю селян. “Я християнин і знаю, що гріх незамолимый - їздити людині на людині. Але коли в нього вміння немає своє господарство вести? Адже вчу я його не злодійству”, - говорить головний герой. Далі ми довідаємося, що Федот Кадушкин допомагав Телятниковой Марфі, що “тепер сама з козирів ходить”, Аркашке “за півціни” молотарку віддав

У розмові із сином Харитоном Федот Федотыч говорить: “…Ми, Харитоша, самі необхідні люди для Радянської влади. Орачі ми. Опора…

На сильного, хлібного мужика держава опору завжди тримає. На мужика-трудовика”. Ця людина, що одержала можливість працювати на землі завдяки умовам, наданим непом, вірить у те, що незабаром на його ворота прапор повісять: “Скажуть: дорогу Кадушкину. От-Де з кого треба примірятися: б’ється мужик, не пиячить, лишку не спить, Бога забув заради роботи”.

Ця людина не бачить наближення нелегких часів. Адже саме такі Федоты Кадушкины в першу чергу підпадали під розкуркулювання. А на ради сина залишити господарство він говорить: “Кинеш - іншої підніме

Моє господарство - мені його й вести. Я людина старий і буду доживати по-старому. Уже мені зі зміною погоди линяти не доводиться, як зайцеві”. Таких, як Федот Кадушкин, наприкінці 20-х - початку 30-х років очікувала трагічна доля. У прошлом він був бідняком, що торгує рогожею, а тепер завдяки своїй безустанній праці вибився влюди.

Сама головна цінність у житті цієї людини - це земля й праця на ній. Він вірить у Радянську владу, що відкрила для нього можливість жити осмислено, так, як йому хотілося. Тому Федот Кадушкин навіть не допускає думки, що такі трудівники, як він, можуть бути скривджені цією владою. Біднякові Титушке він говорить: “Закон влади Радянської кожного бедного до богатого обіцяється підняти, а не навпаки, щоб усе голотою узялося…

Не мене стануть опускати до твого от цього босого проживання, а тебе із мною вирівнювати”. Іншої думки дотримується член окружного виконкому Семен Григорович Оглоблин. Своєму племінникові Аркадію він говорить: “Прозорливі, Аркаша, давно приміряються до середняка, рівняються на нього

От тільки такі, як кряж Кадушкин так молодий Оглоблин, від надлишку, повинне, сил усе збираються жити своїм розумом”. Письменник показує суперечливість характеру Федота Кадушкина. Те, що він “Бога забув заради роботи”, і навіть сам це визнає, говорить нам про жагуче бажання цієї людини розбагатіти. Багато чого в його характері пояснюється саме цим

Федот Кадушкин “присыхает” до своєї власності. От, наприклад, які слова він адресує своєму синові й майбутній невістці: “Обноска. Смола липуча

Попелиця перхотная. Ну людина б… Так я її - на одну ногу ступлю, за іншу… Розірву мокрицю… По мирі пущу обох…

Нікому нічого не дам”. А що він відповідає на прохання голови сільради Якова Умнова дати хліба в борг? “От якби в Раду мене залучив Яків Назарыч на яку справу - отут можна б, як говориться, у борг без віддачі… В інших місцях мені не чету здоровані сидять по Радах”.

Надлишки зерна Федот Федотыч готовий скормити свиням, у ріку зсипати, тільки не віддавати державі за твердими цінами. При всьому своєму християнському відношенні до людини (“гріх незамолимый - їздити людині на людині”) Федот Кадушкин ледве вилами не проткнув Ванюшку Вовка за недбайливу роботу. Іноді в нічних роздумах Федот Федотыч приходить до думки, що треба б господарство згорнути, частина передати синові Харитонові, а собі залишити корову так лошаденку. “Однак з настанням ранку по багаторічній звичці невтомно накидався на роботу, за кожне зернятко, за всяку соломинку готовий був закласти свою душу”. Багато вчинків Федота Кадушкина визначають гроші, що зігрівають його “осліплу в працях душу”.

Семенові Григоровичу Оглоблину, що переконує його здати надлишки зерна державі, Кадушкин говорить так: “Ти мені гарну ціну поклади… Мені, голуба, хто більше дасть. Хоч сам чорт”.

Яке ж відношення самого Акулова до головного героя першої частини роману? У тексті добутку можна знайти відповідь на це питання. “Федот Федотыч Кадушкин багато років жив сліпим і оглухлої, - пише Акулов. - Упоєний працею й турботами про господарство, вона давно не розумів мир, у якому складалися інші відносини

Новий мир усе наполегливіше стукався в його ворота, але Федот Федотыч не довіряв людям, ні близьким, ні далеким, знав тільки свою пісню. І от подшибла його життя… - тепер уже йому не встати, не піднятися, та й нема чого, по його розумінню”. Трагізм долі Федота Федотыча Кадушкина в тім, що ця людина не змогла вчасно зорієнтуватися в складній обстановці

Мені здається, що, з одного боку, він не бачив всієї глибини його небезпеки, що наздоганяє, а з інший, - не хотів нічого міняти. Адже не можна просто взяти й викреслити зі свого життя десять років вимотуючої праці. Тому Федот Кадушкин не бачить для себе іншого виходу, як піти з життя, чим і підтверджує слова, сказані колись синові: “А от зачую, що заважаю людям, сам піду…”