Слідом за заколотним Гецем виплила з туманів минулого й устала перед внутрішнім поглядом Ґете загадкова фігура доктори Фауста. «Чорнокнижник і чарівник», Фауст жив у ті ж часи, що й лицар з же лезной рукою. Він дихав повітрям того ж неспокійного сторіччя. Спрага вищого знання млоїла Фауста, вона змусила його скитаться з міста в місто, воно штовхала його переступити грані дозволеного й зайнятися «таємними» науками

Ґете читав переказ про життя Фауста в німецьких «народних книгах», він бачив лялькову комедію про доктора Фаустові на ярмаркових підмостках. На сюжет цієї легенди була написана п’єса англійського письменника XVI в. Марло.

Дійсність з’єдналася в образі Фауста з легендою, їх було неможливо разъять. Легенда говорила, що Фауст уклав договір із чортом, щоб домогтися вищої могутності, осягнути таємні таємниці буття. До чого ж прийшов він у своїх шуканнях і в чому дійсно укладена вища істина? Образ шукача істини все виростав у свідомості Ґете. Перші начерки майбутньої трагедії він зробив в 1773 г.

И інші задуми виникли в нього в цей час: трагедія про Эгмонте, герої визвольної боротьби Нідерландів в XVI в., і трагедія про Прометее, самому величному з непокірливих геніїв, створених уявою людства

Горде непокорство, прагнення вподібнитися божеству, що творить, воля до подвигу - прометеев вогонь, він не вгасав і не згасне в людях навіть у найстрашніші й темні епохи життя людства. Іскра цього вогню горіла в чорнокнижнику Фаустові, прометеево полум’я висвітлювало важкі дороги першовідкривачів - мучеників науки, героїв визвольної боротьби, творців і подвижників

Трагедію «Прометей» Ґете не закінчив, до нас дійшли лише її фрагменти

• Серце, що полум’яніє любов’ю до землі й людей, «б’ється в монолозі Прометея, зверненому до Зевсу:
• ПРО, тільки б моя земля стояла міцно, И хатина, що вибудував не ти, И моє вогнище, що я запалив Тобі на заздрість
• Виклик і обвинувачення кидає Прометей небесному владиці:
• Мені тебе шанувати? За що?
• Хіба зм’якшив ти мученья
• Обтяженого?
• Хіба утішив ти сльози
• Страхом томимого?

Немає. Люди не повинні покорятися богам. Не подихами, молитвами й жертвами, а власними руками добувають вони всі блага й радості життя. Нехай же рід людської вподібниться Прометею:

• Нехай страждут, нехай плачуть,
• Нехай знають радість і наслажденье
• И тебе нехтують, Як я!

Монолог Прометея з його «вибухами почуттів», сміливістю думки, вільною формою вірша - високий зразок філософської лірики молодого Ґете