Лелека зеленіє молодий. Дивися, як листьем молодим Коштують овіяні берези, Повітряною зеленню наскрізний, Полупрозрачною, як дим… Ф. И. Тютчев Творчість Федора Івановича Тютчева - одна з вершин російської класичної поезії. Напевно, важко знайти all soch © 2005 чоловік, що не знав і не любив би його ліричні й романтичні добутки. Любов і природа - от два основних мотиви “чистого” мистецтва Тютчева, а однієї з яскравих прикмет його творчості є перевага пейзажів. Особливо залучають поета перехідні, проміжні моменти природи: він зображує осінній день, зі смутком напоминающий про збігле літо: Є в осені первісній Коротка, але чудова пора - Весь день коштує як би кришталевий, И Променисті вечори… Або ж осінній вечір, як перший провісник холодної зими: Є у світлості осінніх вечорів Зворушлива, таємнича принадність… Характерні початки його віршів: “Як добре ти, про море нічне…

”, “Люблю грозу на початку травня…” або “Як весел гуркіт літніх бур…” - красномовно говорять про той захват перед величчю й красою, різноманіттям і нескінченністю при рідного царства, яким наскрізь перейнята творчість Ф. И. Тютчева. Природа в його віршах різноманітна, багатолика, насичена звуками, фарбами, заходами…

Тіні сизі змістилися, Колір зблякну л, звук, заснув - Життя, движенье розв’язалися В Сутінок хиткий, у далекий гул… Творча доля поета незвичайна: це доля останнього російського романтика, що творив в епоху повсюдного торжества реалізму й все-таки зберіг вірність завітам романтичного мистецтва. Так само, як і Фета, його відносять до поетів “чистого” мистецтва, мистецтва, далекого агресії, політичності, брутальності. Його вірші наповнені чуттєвістю, ніжністю, любов’ю, любов’ю до рідної російської природи, любов’ю до жінки. Жіночі образи у віршах Тютчева повні якоїсь нереальності, жіночності, любові, вони прямо ототожнюються із природою. Як, наприклад, вірш, присвячений його останньої любові - Олені Денисьевой: Сіяє сонце, води блищать, На всім посмішка, життя на всім, Дерева радісно тріпотять, Купаючись у небі блакитному. Співають дерева, блищать води, Любов’ю повітря розчинене, И мир, що цвіте мир природи, Надлишком життя упоєний… Не чи правда, ці рядки перегукуються з багатьма віршами ПРО Природу, де сказано: В Їй є душу, у ній є воля, В Їй є любов, у ній є мову… Ф. И. Тютчев - поет воістину “чистого”, світлого мистецтва

Його поетичне слово втілило в собі невичерпне багатство художнього змісту, воно повно глибокого філософствування, міркувань про сутність буття. Протягом усього творчого шляху поет не втратив властивого йому світового, космічного, всесвітнього духу. Хоча основний фонд спадщини поета - це всього лише ледве менше двохсот лаконічних віршів (якщо не брати до уваги юнацькі вірші, переклади, вірші на випадок і вірші, продиктовані поетом під час важкої передсмертної хвороби), його лірика от уже більше століття залишається актуальної й цікавої. Сторіччя назад великий російський поет А. А. Фет з повним правом сказав про збори тютчевских віршів: От ця книжка невелика Томів премногих тяжчай…