Ситуації, характери й діалоги його п’єс додержуються скоріше образів і асоціаціям сну, чим повсякденної реальності. Мова ж за допомогою забавних парадоксів, кліше, приказок і інших словесних ігор звільняється від звичних значень і асоціацій. Сюрреалізм п’єс Ионеско веде своє походження від циркової клоунади, фільмів Ч.Чапліна, Б.Китона, братів Маркс, античного й середньовічного фарсу. Типовий прийом - накопичення предметів, що загрожують поглинути акторів; речі знаходять життя, а люди перетворюються в неживі предмети

В абсурдистских п’єсах катарсис відсутній, будь-яку ідеологію е. Ионеско відкидає, але п’єси були викликані до життя глибокою тривогою за долі мови і його носіїв

При всій умовності театру абсурду він наскрізь политизирован, що особливо переконливо доводить саме значне створення ежена Ионеско «Носоріг» (1959).

ежен Ионеско, подібно екзистенціалістам Ж.П. Сартру й А. Камю, досліджує поводження людини в екстремальній ситуації, коли абсолютна більшість людей підкоряється обставинам і тільки одинакові знаходить у собі сили для внутрішнього протистояння. е. Ионеско вірить у силу слабких, його Беранже, персонаж декількох п’єс, в «Носорогу» з Особливістю п’єс е. Ионеско є те, що вони як би зашифровані. Іноді вони важко піддаються розгадці, з «Носорогом» же все понятно: у драмі мова йде офашизме.

Драматургія ежена Ионеско зайняла видне місце в літературному процесі й у репертуарі французького й світового театру. Однак це зовсім не виходить, що переміг абсурдизм і традиційну реалістичну драму зійшла з подмостков. Пересічний і безпомічний у повсякденному житті людин іде один проти всіх

Прем’єра «Лисої співачки» відбулася в Парижу. Успіх «Лисої співачки» був скандальним, ніхто нічого не зрозумів, але дивитися постановки абсурдистских п’єс ставало поступово гарним тоном. В антип’єсі (таке жанрове позначення) ніякої лисої співачки немає й у спомині. Зате є англійська пара Смитов і їхній сусід на прізвище Мартін, а також служниця Мери й капітан пожежної команди, що випадково заглянув на хвилиночку до Смитам. Він боїться спізнитися на пожежу, що почнеться в стільки-те годин і скільки-те мінут. Ще є годинники, які б’ють як їм заманеться, що, очевидно, означає, що час не загублений, його просто не існує, кожний перебуває у своєму тимчасовому вимірі й несе відповідно нісенітницю

У драматурга кілька прийомів нагнітання абсурду. Отут і плутанина в послідовності подій, і накопичення тих самих імен і прізвищ, і недізнавання чоловіками один одного, і рокіровка хазяї-гості, гості-хазяї, незліченне повторення того самого епітета, потік оксюморонів, явно спрощене побудова фраз, як у підручнику англійської мови для початківців. Словом, діалоги по-справжньому смішні

В 1916 р. У Цюрихском кабаре збирається група анархічно настроєних поетів-емігрантів, молодих людей різних національностей, об’єднаних ненавистю до війни. Вони почувають інтелектуальний голод, але старе мистецтво їх не влаштовує. Вони проголошують народження мистецтва нового: виникає дадаизм - плин, створений групою літераторів, що бачили в подіях першої світової війни свідчення катастрофи й розпаду всієї людської культури. На їхню думку, мораль і мистецтво суспільства гідні презирства, оскільки мир є волаюче лицемірство, і якщо вже творити, то тільки на ґрунті абсолютного заперечення. «Дада» - від французького dada - дитячий белькіт без змісту. Дадаизм - бунт проти суспільної нісенітниці за допомогою нісенітниці, вони декларували абсурд і атмосферу скандалу, дезертирство, виражаючи протест проти першої світової війни. естетической формою їхнього протесту стало мистецтво алогічні й ірраціональне, нерідко безглузді набори слів і звуків, складені методом колажу

«Дада… Ці два склади досягли мети, досягли «дзвінкого бессмислия», абсолютної незначимості», - писав Андрію Жид у статті « Так-Так».

Вождь дадаистского руху швейцарський поет, румун Тристан Тзара ( 1896-1964), автор книг «Сім маніфестів дада» (1924), «Приблизна людина» (1931), в одному зі своїх маніфестів заявляє: «Я ненавиджу здоровий глузд».

Деякі дадаисти із задоволенням відмовилися б від людської мови, якби можна було б без нього обійтися. З небажанням вони прибігали до звичайних слів. Дадаистские маніфести заповнені вигадливими малюнками-лініями, колонками цифр, різними шрифтами. В одному з маніфестів Тзара повторює 154 рази на сторінці слово hurle (завивання, крик) або заявляє, що 2=3.

• Хвороба темрява розцвічується сірниками в наших організмах
• Леденити
• Стосуйся мене
• Лише мене одного
• Спіраль піднімається по краї білої країни
• Маленьке сільце Всибири.

Однак дадаизм не був втіленням нісенітниці, вони думали, що повинні кожне споганене слово змусити заіскритися, зазвучати по-новому. У самій ідеї відновлення літературної мови була укладена здорова думка

Дадаисти хотіли бути несхожі на інших, але в глибині душі почували себе плоттю від плоті їхнього суспільства, що народило:

• Придивитеся до мене:
• Я жартівник, ідіот, я з тих, хто чадить
• Придивитеся до мене!
• Я виродливий і малий і особа моє
• невиразно.
• Я такий, як ви всі
• (Тзара)

Після війни частина дадаистов переїхала в Німеччину, деякі - у Францію. Дадаистов незабаром стали підтримувати молодий Арагон, Поль елюар, Аполлінер. Таким чином, дадаизм з’явився безпосереднім попередником сюрреалізму, що складається на початку 20-х рр. у Франції, багато хто дадаисти виявилися в руслі нового плину - сюрреалізму, коли по закінченні війни дадаистское рух зійшов на немає.