«Переложенія» Псалмів Давидових стають в українській літературі тим чинником, що традиційно пов’язується зі сталими ознаками ментальності тощо. Транскультурна сутність цього жанру формується вже від початку ХІХ століття, беручи до уваги Святе Письмо, адаптуючи його до сприйняття людини ХІХ століття, письменники тим самим тяжіли до вивершеності феномена сакральної людини, до виявлення агоністичного начала людського буття, зокрема буття українського народу [2, 119]. Вибираючи для власних переспівів ті біблійні псалми, які найбільше виражали їхній психологічний стан, переживання, переконання, поети трансформували жанр псалма, надаючи йому нових модифікацій (Наслідування, Стилізації, Варіації).

«Літературознавча енциклопедія» трактує Наслідування / імітацію (вважаємо доцільним синонімічне використання цих термінів) як «різновид рецепції, свідоме чи мимовільне використання автором зразків фольклору, художньої літератури для оформлення власних думок, трансформованих стилістики, манери, способу викладу матеріалу іншого письменника» [11, 101].

«Автор-реципієнт, – зазначає А. Волков, – переважно наголошує на близькості свого твору до наслідуваної моделі, зокрема засобами авторського підкреслення» [9, 358], до якого належить заголовок.

В історії літератури неодноразовими є «зовнішні» наслідування, «від заголовків аж до псевдонімів» [11]. Це ж явище можна простежити і в українській псалмовій традиції, коли, окрім «Давидових псалмів» Т. Шевченка, Ліни Костенко, маємо «Псалми Русланові» М. Шашкевича, а пізніше «Псалми степу» Є. Маланюка чи «Псалом залізу» П. Тичини.

Наслідування – це завжди видозміна оригіналу. Наслідуючи Книгу Псалмів, українські поети долучали національні, історичні, культурологічні вкраплення. Характерною є українізація псалмів у переспівах П. Куліша, П. Гулака-Артемовського, Т. Шевченка, М. Максимовича, Ю. Федьковича, І. Франка, С. Руданського, Я. Щоголіва.

У Шевченкових переспівах адекватно відтворено зміст, смислову та художньо-образну структуру першотвору. Щодо ритміки, то псалми здебільшого переспівано чи не найпоширенішим у поета розміром - 14-складником, який походить від народнопісенного силабічного 14-складового вірша. Наявний у переробках шар церковно-слов’янських слів: як слушно відзначав В. Коптілов, «відповідників

«на тому самому рівні», що й церковнослов’янізми, українська мова… не має: такий своєрідний пласт лексики й фразеології не може бути заміщений нічим іншим без істотних стильових втрат. Це глибоко розумів Тарас Шевченко з його геніальним чуттям мови, і, перекладаючи «Давидові псалми» з церковнослов’янської Біблії, залишив без перекладу чимало слів і виразів» [7, 34]. Так Т. Шевченко наблизив Книгу Псалмів до народної мови, зрозумілої для українського читача.

У 1859 р. в першій книжці укладеного М. Максимовичем альманаха «Украинец» [19] були надруковані 29 його поезій – «Псалмы, переложенные на украинское наречие», і, хоча сам автор визначив свій спосіб обробки Псалтиря, як переклад / «переложение», ми вважаємо, що ці твори є наслідуванням у переспівах. Адже трансформація помітна не лише на рівні образності та ритміки, а й у загальній тональності текстів. Наслідуючи старозавітний текст, М. Максимович, як і Т. Шевченко, використав 14-складовий розмір із цезурою після 4-ї стопи, тобто найчастіше застосовував ритміку, генетично пов’язану з народнопісенною. Псалом № 81 Михайло Максимович переспівав строфою, близькою до творів народної чи близької до народної поезії.

У деяких переспівах М. Максимовича (зокрема першого псалма) відчувається вплив творчості Т. Шевченка, його манери, стилю, способу експресії, адже поети жили і творили в одну історичну та літературну епоху, підтримували особисті контакти. Вплив Т. Шевченка був настільки сильним, що в окремих випадках має місце Стилізація, орієнтована на його твори. Проте стилізованими ми можемо вважати лише окремі переспіви М. Максимовича, а не всю його псалмову творчість.

Примітно, що Ю. Дюришин [5] ототожнював наслідування та стилізацію. Інші літературознавці, зокрема Ірина Неупокоєва [13], вбачають відмінності між цими літературними утвореннями, вважаючи, що стилізація є окремою формою рецепції. І. Розанов трактує стилізацію «особливим видом наслідування», не виокремлюючи її в окремий вид модифікації жанру [12]. На нашу думку, наслідування псалмів та їх стилізація хоча і є поняттями спорідненими, часто взаємопроникаючими, однак не тотожними. «Чітко відмежувати стилізацію від наслідування важко: наслідування містить у собі певні

Стилізації. Тому ті самі літературні твори називають то стилізацією, то наслідуванням» [9, 548].

«Специфіка стилізації увиразнюється тоді, коли «вкраплення» чужорідних стильових елементів у авторський текст відбувається через переборення внутрішньотекстової опозиції («чужий голос – авторський голос»), витворюючи своєрідне двоголосся з перевагою того чи іншого компонента» [10, 431]. У переспівах псалмів це «двоголосся» звучить по-особливому чітко. «Попри те, що Біблія переважно не асоціюється з конкретними авторами (це століттями фіксувалося в ортодоксальному погляді на Божественне Авторство Книги Книг), все ж ми не можемо ігнорувати факту, що земними авторами усіх книг Біблії були люди (імена більшості з яких відомі), які жили у різних історичних, соціальних, політичних, культурологічних, релігійних обставинах і мали власні погляди стосовно описуваних явищ, виявляли свої розуміння і ставлення до подій та осіб біблійного універсаму» [8, 397]. Звідси – у жанрі переспіву псалма накладаються кілька авторських пластів (Голосів): а) біблійний голос Бога як Першоавтора тексту (особливо у пророцьких псалмах);

Б) голос авторів Книги Псалмів (Давида, Мойсея, Асафа тощо);

В) голос перекладача Біблії українською мовою; г) голос переспівника.

У літературній енциклопедії [12] стилізація трактується як

Зумисне наслідування оригінальних особливостей певного стилю чи мовлення. На цьому ж наголошує і В. Халізєв: «це цілеспрямована і очевидна орієнтація автора на раніше поширений в художній словесності стиль, його імітація, відтворення його рис та якостей» [20, 161]. В українській псалмовій традиції стилізації у такому розумінні зустрічаються досить часто, особливо у пост-шевченківський період. Наприклад, переробки псалмів Ю. Федьковичем – очевидна стилізація на «Давидові Псалми» Т. Шевченка, що було характерним для кінця ХІХ століття.

Якщо у наслідуваннях та стилізаціях автор прагне до адекватного відтворення певної художньої манери, то у Варіаціях Зміст твору або розширюється ремінісценціями, або формується як семантичне протиставлення іншому твору; у варіаціях: «стилізатор свідомо залучає зміст зразка, поширює його за допомогою алюзій або протиставляє йому власний твір, по-іншому трактує відому тему» [10, 431]. Так, П. Куліш, переспівуючи перший псалом, вдався саме до варіації, що

Відобразилося навіть у заголовку: «Варіація первої Давидової псальми». «У Кулішевому тексті забагато особистісного, він порівнює себе і з блаженними праведниками, і з злобними грішниками. Образ автора є тут центральним, його світобачення покладене в основу твору» [2, 119]. На відміну від переспівів того ж псалма Т. Шевченком, М. Максимовичем та сакрального тексту, П. Куліш надає своїй варіації саркастичного звучання. Але це стосується тільки згаданого випадку. П. Куліш першим дав новій українській літературі повний Переклад Псалтиря. Загалом переклади, а також і переспіви та варіації Книги Псалмів П. Куліша не меншою мірою, аніж Шевченкові, були органічними складниками авторського поетичного світу, а з погляду їхнього місця в сукупності творчого доробку письменника, беззаперечно, відігравали визначальну роль.

У П. Гулака-Артемовського псалми набирають бурлескно-травестійної домінанти. Поет не прагне відійти від смислової версії Святого Письма, його інтенцією є виявлення та демонстрація можливостей і самодостатності української мови, що було актуальним на той час.

Переспіви С. Руданського та Я. Щоголіва, подібні між собою, різняться від попередніх і тональністю, і силабікою. В обох авторів стає помітним відхід від шевченківського народнопісенного стилю псалмових переробок, вживання культивованої, літературної мови.

Отож, протягом ХІХ століття в українській літературі псалом побутував у жанрі переспіву, що набрав модифікацій наслідування, стилізації та варіації. Поети ХІХ століття, використовуючи Святе Письмо, помножуючи архаїчні образи, виражали власну філософію буття. Стильовою домінантою було долучення елементів народної силабіки та Українізація псалмів Церковною лексикою. Поети вміло трансформували образи Книги Псалмів, надавши їм національного колориту. Характерною рисою псалмової традиції ХІХ століття стала стилізація на Шевченкові твори, що часом дорівнювалась навіть до епігонства.

Pages: 1 2 3

Збережи - » Еволюція жанру псалма в українській літературі. Європейський контекст . З'явився готовий твір.