Статтю присвячено розкриттю проблеми входження біблійного жанру псалма у слов’янський літературний простір та його трансформації в різних культурно-історичних умовах. На основі аналізу творів українських поетів ХVІІІ–ХХІ століть простежено генезу біблійного жанру псалма, способи його рецепції, трансформації, деформації в українській літературі в контексті інших
Європейських літератур. Окреслено основні етапи розвитку псалмової традиції, що складають парадигму: дослівний переклад – наслідування – стилізація – варіація.
Із осмисленням категорії жанру пов’язані магістральні шляхи розвитку європейського літературознавства як науки від початку її виникнення до сучасних постструктуралістських досліджень. Поняття жанру поряд із такими категоріями, як автор і стиль, завжди було однією з провідних характеристик літературного твору. Зрозуміло, що літературні жанри як явища історичні виникали, розвивалися та занепадали, відтак їх дослідження неможливе без осмислення онтологічних проблем та феноменів.
Жанр – поняття багатогранне, тому має широкий діапазон потрактувань у сучасному літературознавстві, що є причиною семантичної нечіткості цього терміна. Часто Жанр Етимологічно пов’язується з літературними родами (епосом, лірикою та драмою), стосується літературних видів (повістей, новел тощо).
За словами Г. Грабовича, «жанр – література в мікрокосмосі: це й сукупність конкретних текстів, і динаміка співвідношень вартостей, норм, впливів, читацьких виповнених чи невиповнених очікувань. Жанри мають свою історію, виникають і завмирають, переживають розквіт або занепад і часом відроджуються» [4, 27]. При цьому вони набувають певних модифікацій та перетворень. Мінливість жанру залежить від конкретно-історичних умов. Так, класицисти культивували «чистоту» жанру, модерністи ставилися критично до його нормативної змістовності, постмодерністи – акцентували увагу на жанровій дифузії.
«Термінологічний хаос поглиблює також проблема авторських жанрових визначень, які не завжди виправдовують «жанрове очікування» читачів і часто репрезентують письменницьку позицію, не співвідносну з усталеними дефініціями сучасної генології» [18, 170]. Особливо гостро ця проблема видається стосовно розмежування жанрів духовної поезії, адже філософська лірика досить довгий час, із відомих причин, не входила до сфери дослідження українського літературознавства. Так, у більшості випадків термін Псалом, яким окреслювали поети свої твори (Т. Шевченко «Давидові псалми», М. Максимович «Псалмы, переложенные на украинское наречие», М. Шашкевич «Русланові псалми», П. Тичина «Псалом залізу», Є. Маланюк «Псалми степу», Ліна Костенко «Давидові псалми»), сьогодні частіше використовується як заголовок чи підзаголовок певного тексту, що тією чи іншою мірою стилістично та ідейно-тематично відповідає старозавітним псалмам, ніж є вказівкою на парафразовість.
«Авторські жанровизначальні заголовки та підзаголовки можуть указувати на рівень генологічної свідомості епохи, в яку живе митець; генологічну думку письменника (яка може випереджати досягнення сучасної йому науки); певну літературну традицію, у світлі якої адресат повинен оцінити конкретний текст; ту жанрову ознаку, яку автор уважає головною у своєму творі і яка спрямовує читача у певне русло рецепції; або ж навпаки, задекларована у заголовку назва одного жанру насправді може маскувати інший жанр тощо. Загалом жанрові означення письменників дуже індивідуальні, позначені значною мірою суб’єктивності» [18, 170].
В Україні проблема окреслення жанрової специфіки псалмів, як і біблійних текстів у цілому, є проблемою малодослідженою. Принагідний інтерес до цього виявляли у своїх працях І. Бетко [1], Т. Бовсунівська [2], В. Домашовець [3], З. Лановик [8], М. Павлюк [15], В. Радуцький [16], В. Сулима [17], Л. Чорнописька [21]. Їхні наукові розвідки загалом стосуються компаративного аналізу старозавітного першоджерела із переспівами, здійсненими окремими поетами. Однак генеза жанру псалма залишається поза увагою українських науковців.
Потребує детальнішого вивчення та окреслення проблема жанрових модифікацій псалмової поезії (Переспів, наслідування / імітація, стилізація, варіація), адже, послуговуючись класифікацією І. Качу-ровського, можна стверджувати той факт, що у «чистому» виді в
Українській літературі псалом відомий лише у перекладах, бо належить до жанрів локальних, поширених «лише в літературі певного народу або обмежених колом адептів певної релігії» [6, 34]. Натомість, Переспів псалма, беручи за основу ту ж класифікацію, можемо зарахувати до першої групи – жанрів загальних, спільних для більшості літератур, адже із часів перекладу Святого Письма на національні мови (доба Відродження) Книга Псалмів стала предметом наслідування в європейських літературах. Набув поширення ліричний жанр – поетичний переспів псалмів, який сприяв утвердженню національної лірики у різних культурах: французькій (Ф. Депорт, К. Маро), німецькій (М. Лютер), англійській (Дж. Бьюкенен, Дж. Мільтон), польській (Я. Кохановський, Я. Трембецький), угорській (Б. Балашши), румунській (Досіфей), російській (М. Ломоносов, О. Сумароков, Д. Хвостов), українській (П. Куліш, Т. Шевченко, Ліна Костенко, Д. Павличко).
Історія адаптації псалмів на слов’янському ґрунті починається з перекладів, здійснених Кирилом і Мефодієм у ІІ половині ІХ століття. Ці твори входили до різного типу збірників: тріодей, міней, Октоїха, Часослова, Требника. Антологією гімнів можна вважати «Богоглас-ник» (Почаїв, 1790). За києво-руської доби Псалтир використовувався не лише під час служби у храмі, а й був підручником для учнів, інтертекстуальною основою ораторсько-повчальної прози, літописів, агіографій. У давніх руських літературах знаходимо зразки віршових молитов у Кирила Транквіліона-Ставровецького, Дмитра Туптала, Симона Ясинського. У їхніх творах присутнє звернення до біблійних джерел: цитування Біблії, ремінісценцій біблійних мотивів, образів, форм висловлювання.
Найдавніші рукописи Книги Псалмів в Україні датуються кін. ХІV – поч. XV століть: «Псалтир Київський» (1397), «Псалтир Мукачівський» (поч. XV ст.). Інші переклади поетичної старозавітної книги знаходимо у Геннадіївській Біблії (1499), Острозькій Біблії (1581), пізніших версіях П. Куліша, М. Кобрина, І. Хоменка, І. Огієнка, О. Бачинського, Г. Деркача та ін. Спільною ознакою згаданих перекладів Псалтиря є збереження його стилістичних особливостей, художньо-образного ладу.
Отже, стадію Перекладу Книги Псалмів можна вважати першим щаблем у генезі жанру псалма в українській літературі.
Модифікація жанру псалма У формі Поетичного переспіву – Наслідування, Стилізації, Варіації – В українській літературній традиції починається за доби бароко, коли набуває поширення насичена тонким психологізмом духовна пісня – так звана псальма, яка виконувалася у побуті. У ХV–XVI століттях в Україні з’явилися доповнення до літургії у формі віршових куплетних переробок Книги Псалмів – канти, що співалися на багатоголосся, подібно до псальм, але під час богослужіння. Із появою псальм та кантів Псалтир починав активно входити в художню літературу.
Народні «псальми стали одним із джерел української Думи Та російського Духовного вірша; вони міцно увійшли до репертуару українських лірників» [9, 454].
Симеон Полоцький, білорус за походженням, який навчався у Києво-Могилянській академії, у «Псалтирі Рифмотворній» (1680), покладеній на музику В. Титовим, вдався до спроби радикального «поетичного проекспериментування», «ожививши» псалми «авангардними» на той час поетичними засобами. Надалі у східнослов’янській літературній традиції поети були змушені мінімалізувати зміни в оригінальних текстах – їм доводилося зважати на канонічність Псалтиря, а також рахуватися з уявленням про переспів псалма як про високий жанр.
Отже, наступним щаблем стала модифікація псалма у його взаємодії з давньою народнопісенною традицією.
Особливо яскраво входження та трансформація сакрального тексту в художній літературі можна простежити на прикладі творчості Г. Сковороди. В основу кожної пісні зі збірки «Сад божественних пісень» автор закладав «зерно» зі Святого Письма, однак по-своєму опрацьовував тему, спираючись на літературну і народнопоетичну традиції. Вже у XVIII столітті його пісні та «псальми» увійшли до репертуару кобзарів і лірників.
Із занепадом у ХІХ столітті ієрархії трьох штилів переспів псалма опинився поза межами актуальної літератури, оскільки уже на той час належав до жанрів, що маргіналізувалися. Цьому сприяло й те, що він був вилучений із богослужебної практики, де використовувався власне сакральний текст – псалми грецькою та церковнослов’янською мовами. Однак переспів псалма продовжував привертати увагу поетів.
Розміщено 
октября 30, 2011 
Lessons 