Весь обрій у вогні, і близько появленье, Але страшно мені - Зміниш вигляд Ти, И зухвале Збудиш Подозренъе, Перемінивши наприкінці звичні риси. А. Блок З Ім’ям Блоку в нашім поданні зв’язаний, насамперед, образ романтичного поета, що оспівує у своїх віршах ідеальну кохану, втілення доконаної жіночності й краси. Поява цього мотиву (скоріше, навіть лейтмотиву ранньої творчості автора) пов’язане з естетикою символізму й з філософією й поезією Вл. Соловйова. Навчання останнього про Світову Душу або Вічну Жіночність, покликаної обновити й відродити мир, пройшло крізь призму поетичного таланта Блоку. При цьому “Вірші про Прекрасну Даму” багато в чому автобиографичны, наскільки це слово може бути застосовне до поетичного добутку. Блок втілив у них інтимно-ліричні переживання своєї юності. Кохана дівчина стає в його віршах Святою, Пречистою Дівою, символом жіночності й краси

Весь цикл віршів про Прекрасну Даму пронизаний пафосом цнотливої любові до жінки, лицарського служіння їй і преклоніння перед його як перед уособленням ідеалу духовної краси, символом усього піднесено^-прекрасного. Героїня поезії Блоку бачиться героєві не як земна жінка, а як божество. У неї кілька імен: Прекрасна Дама, Вічно Юна, Свята Діва, Володарка Всесвіту. Вона - небесна, таємнича, недоступна, усунута від земних лих: Прозорі, невідомі тіні До тебе пливуть, і з ними Ти пливеш, В обійми блакитних сновидінь, Невиразних нам, - Себе Ти віддаєш. Вона недоступна героєві, тому що він - тільки людина, земний, грішний, смертний: А тут, унизу, у пилу, в уничиженъе, Побачивши на мить безсмертні риси, Безвісний раб, виконаний вдохновенья, Тебе співає. Його не знаєш Ти… Ліричний герой циклу, двійник поета - Часом слуга, порию милий, И вічно - раб. Лицар, уклінний чернець, раб, він здійснює своє служіння прекрасній цариці, Пречистій Діві: Входжу я в темні осрамы, Роблю бідний обряд, Там чекаю я Прекрасної Дами В мерцанье червоних лампад. У всім героєві чудиться її присутність - у бездонній лазурі неба, у весняному вітрі, у пісні скрипки: З тої пори, що ні ніч, що ні день, Треба мною твоя біла тінь, Запах білих квітів серед садів, Шелест, легких кроків у ставків… При цьому героїня майже безтілесна, бестелесна, її образ не припускає нічого конкретного, “відчутного”, адже все земне їй чужо: От Особа виникає з мережив, Виникає з мережив особа… От пливуть її хуртовинні трелі, Зірки світлі шлейфом тягнучи… “Мені не чутні ні подихи, ні мовлення”, - говорить герой. Для опису об’єкта свого поклоніння автор використовує епітети типу “променистий”, “таємничий”, “несказанний”, “осяяний”, “втішний”.

Але в деяких віршах про Прекрасну Даму її образ приймає більше конкретні, земні риси, позбавлені нальоту мистики: Устану я в ранок мрячне, Сонце вдарить в особу. Ти чи, подруга бажана, Сходиш до мене на ґанок? Перед нами вже не відвернений образ, а земна жінка; варто помітити, що говорячи про неї, поет відмовляється від прописних букв. У віршах, що пішли слідом за циклом про Прекрасну Даму, можна простежити подальший розвиток її образа. Героїня циклу так і залишилася небожительницей, що не снизошли до героя і його любові

У більше пізніх віршах виникає фігура нової героїні, що також по-своєму втілювала ідеал краси й світла. Небесний ангел, Зоряна Діва зненацька падає на землю: Зіркою кривавої ти текла, Я вимірював твій шлях у сумі, Коли ти падати початку. Метафізичне падіння Діви тривожить і засмучує героя, але потім він розуміє, знайшовши свою кохану на неосвяченій землі, в “неосвітлених воротах”, що И цей погляд не менше світлий, Чим був у мрячних висотах. Спустившись із “небес”, героїня не втратила своєї краси, принадності, зачарування. Так народжується на світло Незнайомка - ангел, що зійшов на землю, “геній чистої краси”, говорячи словами А. С. Пушкіна. У вірші “Шлейф, заляпаний зірками” героїня рівняється з кометою, що падає долілиць, що з’єднує цим своїм падінням небо й землю: Шлейф, заляпаний зірками, Синій, синій, синій погляд. Меж землею й небесами Вихром підняте багаття. Так образ містичної “Вічної Жіночності” переміняється в поетичному світі Блоку романтичним образом живучої на землі Незнайомки. І тоді виникає інший конфлікт: Серед цієї вульгарності таємничої, Скажи, що робити мені З Тобою - Недосяжний і єдиної, Як вечір дымно-голубой? Героїня приречена на перебування у світі вульгарності й бруду

Як можливе співіснування прекрасного й потворного, піднесеного й повсякденного? На це питання Блок намагається дати відповідь у своєму вірші “Незнайомка”. Воно побудовано на протиставленні двох мирів. У першій частині поет дає картину виродливої повсякденної реальності (духота вулиць, нудьга, пил, плач, вереск).

Щоденність, звичність що відбувається підкреслюються кількаразовим уживанням сполучення “і щовечора”. І в той же час - …у годину призначений (Иль це тільки сниться мені?) Дівочий стан, шовками схоплений, У мрячному рухається вікні. Образ Незнайомки не можна тлумачити однозначно. Чи то це тільки бачення, пригрезившееся сидячий за склянкою вина героєві? Чи то це реальна жінка, наділена атрибутами романтичної коханої - знову ж, не без впливу алкоголю?

Спадкоємець романтизму, Блок не уникає двозначності й іронії. Безсумнівним представляється одне: мрія й дійсність несумісні, у світі побуту немає місця ідеалу. Останні рядки виглядають саркастичним висновком: Ти Право, п’яне чудовисько! Я знаю: істина в провині. Але - як знати? Може бути, це - вино поезії?

Романтичний за своїм характером: образ Прекрасної Дами надає трагічне звучання копіювання заборонене © 2005 блоковским добуткам. Ідеальна кохана далека, недоступна, безжиттєва вона лише символ. Згодом її образ наповнюється життєвим змістом: поет шукає свою героїню в цьому світі

Але зустріч не може принести йому ні радості, ні заспокоєння, тому що неможливість існування її на землі очевидна. Так розвивається й знаходить свій кінець у поезіях Блоку образ Прекрасної Дами - Вічної Жіночності бажаної подруги - занепалого ангела - Незнайомки