* геосистема тої ж категорії примикає до серійної геосистеми , що перебуває з нею в одному ряді розвитку;

* геосистема тої ж категорії примикає до серійної геосистеми іншого ряду розвитку;

* серійні геосистеми того самого ряду розвитку примикають друг до друга (у цьому випадку нерідко рубежі нечіткі й створюється враження континуума);

* контактують серійні геосистеми різних рядів розвитку

Існують і інші види примикання геомеров друг до друга, наприклад контакти перерахованих категорій геосистем із квазикоренними , зокрема з різними короткочасно - і длительнопроизводними модифікаціями. Із сказаного випливає, що аналіз рубежів геосистем можливий тільки з урахуванням динамічного стану контактуючих один з одним біогеоценозів

Поряд з повсюдно очевидними тенденціями до зміни структури геосистем , при найближчому аналізі виявляється властиве їм стабілізуючий початок, що разом з іншими причинами визначається процесами соморегуляции . Таким чином, поняття про нього повинне входити складовою частиною в змісті поняття об динаміки геосистем взагалі й зокрема тої її категорії, що И. И. (1968) назвав стабілізуючою динамікою. Розуміння стабілізуючої динаміки відповідає доконаному уявленню про гомеостаз. Цей термін, як відомо, уведений у побут фізіологами для позначення відносної динамічної сталості внутрішнього середовища й стійкості основних фізіологічних функцій організму. Але останнім часом термін “гомеостаз” починає одержувати й більше широке тлумачення, а саме в кібернетики стосовно будь-якого саморегулюючого явища. У цьому змісті термін “гомеостаз” може застосовуватися й до геосистем . ( Сочава , 1978)

Стабілізуюча динаміка природного середовища - надзвичайно істотна особливість фізико-географічного процесу. Вона сприяє тому, що вдовие й родові ознаки фацій і геомов утримуються в часі, незважаючи на численні впливи ззовні на структуру геосистеми .

Гомеостаз - одне з найголовніших умов, що визначають восстанавливаемость природних ресурсів і властивостей навколишнього середовища (самоочищення повітряного басейну, водних мас, ґрунтів та інше). Вивчення механізму стабілізуючої динаміки має велике практичне значення, якщо ми хочемо раціонально керувати відтворенням природних багатств. Стабілізуюча динаміка геосистем не менш значима, чим перетворювальна, однак дотепер вона мало вивчена

Під саморегулюючої геосистеми розуміється приведення її в стійкий стан у процесі функціонування - круговороту субстанції й випромінювання тепла, життєдіяльності біоти й інше. Саморегуляція забезпечує відносну рівновагу всієї системи. Саморегуляція й обумовлене нею стабілізуючий початок забезпечує відносну рівновагу всієї системи. Саморегуляція й обумовлене нею стабілізуючий початок - це найважливіший фактор організації геосистем . Саморегуляція втримує на деякий період часу змінні структури геосистем у серійному ряді розвитку. Довговічність серійних фацій (а також їх рослинних, ґрунтових і інших компонентів) багато в чому залежить від властивого їм стабілізуючого початку. Саморегуляція залежно від супровідних її умов визначає в одних випадках дискретність, в інші - безперервність зміни структури на певному просторі (але це не виходить, що тип природних рубежів залежить тільки від саморегуляції ).

Саморегуляція спричиняється відносну рівновагу геосистеми при спонтанному її розвитку. Вона помітно проявляється й при раціональній мері впливу, наприклад антропогенного, на геосистему ззовні (сінокосіння, випас, нормована рубання дерев, раціональне водокористування й інше). При значних порушеннях структури геосистеми роль саморегуляції знижується, але повною мірою вона не може бути усунута. Завжди залишається радіаційний фактор і регіональні особливості клімату, під впливом яких корінна структура природного середовища має шанси в тім або іншому ступені відновиться, що вимагає різного й нерідко великого проміжку часу

Геосистеми з порушеною структурою діляться, принаймні, на дві категорії:

* геосистеми , що відносно зберегли свої спонтанні потенції й здатні зробити первісну структуру за рахунок факторів саморегуляції ;

* геосистеми докорінно змінили свою структуру, відновлення якої можливо лише через тривалий строк і тільки при впливі планетарно - регіональних рушійних сил

Таким чином, саморегуляція - це складова частина складного процесу відновлення порушеної структури геосистеми . Причому дієвість її тим більше, чим менше порушена структура ( Сочава , 1978)

Саморегуляція - властивість, що проявляється в різних геосистемах по-різному залежно від їхніх структурних особливостей. В основному, саморегуляція найбільш діюча в оптимальних умовах тепла й вологи. Наприклад, у південних районах тайги вона виражена сильніше чим всеверо-таежних.

У спонтанних умовах саморегуляції спрямована головним чином на забезпеченні рівноваги геосистеми , що порушується різними відхиленнями факторів, що впливають, середовища від середньої їхньої норми по ходу тимчасових циклів (періоди посухи; різкі десятиліття, що трапляються раз в, похолодання; коливання рівня ґрунтових вод).

Саморегуляція в жодному разі не припиняє еволюцію природного середовища. У спонтанних умовах вона тільки згладжує її хід. У деяких випадках напрямок еволюції безпосередньо визначається саморегуляцією , наприклад, коли механізм саморегуляції змінюється під впливом внутрішніх і зовнішніх ( до геосистеми, що еволюціонує ) факторів .

Саморегуляція геосистеми значною мірою залежить від спрямованості взаємин між складовими її компонентами. Дуже важливий при цьому режим зв’язків як геосистеми в цілому, так і підлеглих їй систем. Багато чого щодо цього визначає наявність зворотних зв’язків. Геосистема як клас керуючих систем виявляється й описується при макропідході . При макропідході вона розчленовує на елементарні керуючі системи, число яких може бути досить більшим. Окремі елементарні системи характеризуються наявністю або відсутністю зворотних зв’язків, що виявляється при вивченні їх функціонування

Зворотні зв’язки діляться на позитивні й негативні ( Ланге , 1961). Позитивні зворотні зв’язки частіше підсилюють ланцюгові реакції, що супроводжують перетворювальну динаміку; негативні зворотні зв’язки більше сприяють відновленню рівноваги, тобто визначають саморегуляцію , це ставиться до саморегуляції геосистем у регіональному масштабі, а процес саморегуляції розрахований на тривалий проміжок часу. Але зворотні зв’язки як стабілізуючий фактор діють і в геосистемах топологічної розмірності, при цьому їхній ефект може виявиться за менший проміжок часу

Стабільність системи забезпечується не тільки негативним зворотним зв’язком. Позитивний зворотний зв’язок за певних умов може забезпечити необхідний для стабілізації компенсаційний ефект. Крім того, при деяких обставинах будь-який зворотний зв’язок сама по собі не забезпечує стабільність системи ( Сачава , 1978). Остання забезпечується зворотними зв’язками негативного й позитивного значення , але при певних умовах

Саморегуляція можлива, якщо зв’язку, властивій системі, не абсолютно стійкі. Останнє має місце в природі для всіх найголовніших зв’язків, що визначають корінний геомер і будь-яку геохору .

Нерідко дослідники необґрунтовано надають занадто велике значення високим показникам зв’язку (коефіцієнтам кореляції) між окремими природними явищами. Самі по собі ці високі коефіцієнти кореляції не є гарантією постійної значної взаємозумовленості відповідних явищах і існування між ними твердого зв’язку. Високий коефіцієнт кореляції в мінливій обстановці геосистеми може виявлятися при певних нетривало діючих умовах і не залишатися постійним не тільки в багаторічному, але й у річному циклі

Pages: 1 2 3

Збережи - » Еволюція й динаміка геосистем . З'явився готовий твір.