1884 рік виявився надзвичайно вдалим для Чехова. Закінчуючи університет, він уже був автором таких чудових добутків, як «Хірургія», «Хамелеон», «Книга скарг», «Смерть чиновника», «Товст і тонкий», які згодом будуть уважатися програмними в його творчості. Всі вони виросли з невеликих історій, анекдотів, забавних сценок і по своїй суті перетворилися в сатиричне викриття сучасної Чехову дійсності. Одержавши диплом лікаря, Чехов влаштовується на роботу в Підмосков’я й навіть пробує писати дисертацію на тему «Лікарська справа в Росії». Він ретельно вивчає матеріали по народній медицині, російські літописи. Праця залишилася незакінченим, але багато чого дав Чехов-письменникові. У своїй літературній діяльності Антон Павлович не забував про те, що він лікар. Доктори стають головними героями багатьох його добутків, та й психологію своїх персонажів він описує із чисто медичною старанністю

Навіть незнайомим з біографією Чехова читачам буде зрозуміло, що письменник, що створив такі добутки, як «Палата № 6», «Випадок із практики», «Нудна історія», «Припадок», - лікар за професією. Медична практика, безсумнівно, розширила й життєвий досвід письменника: адже до нього йшли люди не тільки з різними захворюваннями, але й з різними долями. Тому немає нічого дивного в тім, що в чеховських добутках зустрічаються люди самих різних характерів і соціальних кіл. Правда, критики часто ставили за провину Чехову та обставина, що у своїх оповіданнях він зображує похмурий і непривабливий мир, у якому немає місця «живій людині», начебто цей мир бачиться очами хворого. Однак письменник по своїй натурі був веселою й життєрадісною людиною

Він був прив’язаний до своєї сім’ї, любив сестру й братів, у його житті бували й любовні захоплення. Антон Павлович із роками й з досвідом ставав більше вимогливим до себе. Тепер він не прагне до того, щоб відразу опублікувати свій добуток, і подовгу працює над кожним новим оповіданням. Поступово в письменника з’являються ідеї більших добутків, і він починає писати повісті - «Степ», «Мужики», «У яру», «Моє життя».

На результаті 80-х років Чехов випробовує незадоволеність власними «малими справами» - медичною практикою в провінції, будівництвом шкіл і бібліотек. А після смерті брата він відчуває внутрішню спустошеність. Йому починає здаватися, що він зупинився у своєму розвитку й не бачить ніяких подальших перспектив. Під враженням цих песимістичних настроїв Чехов вирішує відправитися на Сахалін, щоб у подорожі набратися нових вражень. У квітні 1890 року письменник через Казань, Перм, Тюмень і Томськ відправився до берегів Тихого океану. Уже хворою сухотою, у весняне бездоріжжя він проїхав на конях чотири з половиною тисячі верст і лише наприкінці липня прибув на Сахалін

Те, що він побачив по шляху на Сахалін і на самому острові, потрясло його. Існування людей, що живуть там, навіть важко було назвати життям. Ніколи колись письменникові ще не доводилося зустрічатися з таким безпросвітним нестатком, дикістю й цілковитою сваволею влади. Всі ці свої враження Чехов передав у книгах «Із Сибіру» і «Острів Сахалін». Після їхнього виходу міністерство юстиції відрядило в Сибір вченого-криміналіста Дриля й фахівця з в’язниць Саломона, які підтвердили все те, про що писав Чехов. Відразу ж після поїздки на Сахалін Чехов робить велику закордонну подорож. Він відвідує Європу, а потім відправляється в Гонконг, Сінгапур. Можливо, контрастність вражень допомогла письменникові ще глибше відчути проблеми острова Сахалін і Росії в цілому. Незабаром після поїздки, в 1892 році, Чехов перестав займатися лікарською практикою й купив маєток Мелихово під Москвою. Піклувальник сільського училища, він на свої засоби побудував школу, допомагав голодуючої. Під час епідемії холери письменник працював як дільничний санітарний лікар

Правда, він відмовився від будь-якої винагороди за цю свою працю, щоб не зв’язувати себе якими- або зобов’язаннями. Очевидно, він ніяк не міг забути часи своєї лікарської практики, коли кількість хворих у сезон доходило в лікаря Чехова до тисячі. Тепер Антон Павлович Чехов уже всероссийски визнаний письменник; один за іншим виходять збірники його оповідань - «Безневинні оповідання», «У сутінках». В 1888 році він стає лауреатом Пушкінської премії, а в 1900 році - почесним академіком. Це звання письменник одержав одночасно з Л. Н. Толстим. Правда, незабаром Чехов виходить із академії разом з В. Г. Короленко в знак протесту, коли туди за розпорядженням Миколи II відмовилися прийняти М. Горького.

Новий етап у творчості Чехова пов’язаний з його заняттями драматургією. Спочатку він переробляє деякі свої оповідання в п’єси, однак вони мали не дуже великий успіх, як це трапилося з його п’єсою «Іванов». Теперішнім провалом стала й постановка першої оригінальної п’єси Чехова «Чайку». Тільки Московський Художній театр, що оцінив простоту, природність і внутрішній підтекст п’єси, смог втілити авторську концепцію. З тих пор «Чайку» стала символом театру, а Чехов - його постійним автором. Дві наступні п’єси - «Дядько Ваня» (перероблена з водевілю «Лісовик») і «Вишневий сад» (1904 р.) - були захоплено зустрінуті глядачами й критикою

Незабаром вони були переведені й на іноземні мови. Бернард Шоу, наприклад, сказав, що після прочитання п’єс Чехова йому хотілося знищити всі їм написане. В 1901 році Антон Павлович женився на акторці Московського Художнього театру Ользі Книппер, однак насолодитися своїм творчим успіхом і сімейним щастям йому було не призначене. У зв’язку із загостренням туберкульозу стан його здоров’я різко погіршилося. За порадою лікарів він відправився на лікування в курортне німецьке містечко Баденвейлер. Тут 2 (15) липня 1904 року Антон Павлович Чехов раптово помер. В історії світової культури Антон Павлович Чехов залишився як майстер короткого оповідання й нового типу п’єси - трагікомедії

Його вміння знайти точну художню деталь, талант відбиття найтонших щиросердечних переживань героїв здобули йому популярність у багатьох країнах миру. А. П. Чехов. “Кепсько ви живете, добродії…” Творчість великого російського письменника Антона Павловича Чехова ставиться до кінця XIX століття. Він народився в 1860 році, тобто його народження практично збіглося з реформою 1861 року, і формування особистості письменника йшло вже в послереформенной Росії, стан якої він прекрасно зобразив у своїх добутках. Надзвичайно цікаво стежити за пригодами його героїв, смішних і трагичних, веселих і сумних, богатих і бедних. Вражає розмаїтість показаних образів, життєвих ситуацій

Мова Чехова не схожий на мову інших письменників. Він дуже гарний, а головне, доступний і зрозумілий, відразу видна головна думка письменника, але ця простота й відкритість, у першу чергу, свідчать про глибину життєвого досвіду автора. Прекрасно показаний образ народу, у творах Чехова героями є люди всіх класів суспільства, починаючи від кріпаків і закінчуючи людьми, наближеними до государя. Тематика творів Чехова іноді перегукується з тематикою таких письменників, як Ф. М. Достоєвський, И. С. Тургенєв, А. Н. Островський. Але чехів глибоко індивідуальний, його стиль, його точка зору не схожі на стиль і точку зору інших авторів. Безсумнівно, Антон Павлович - великий письменник і драматург. Найбільш близькі й зрозумілі для читача чудові оповідання письменника, як то: «Смерть чиновника», «Розумний двірник», «Ионич», «Криве дзеркало», «Наречена», «Про любов». Це далеко не повний список. «Смерть чиновника» - моє улюблене оповідання Чехова. Чиношанування бере гору над життям чиновника.

Це, звичайно, перебільшення, але не занадто сильне, вдачі чиновників дійсно були близькі до цього. В оповіданні «Розумний двірник» автор торкати надзвичайно важливої теми утворення народу, але підкреслює, що його самоосвіта практично неможливо. А тема положення жінки в суспільстві розкривається в оповіданні «Наречена». Наді відкривається спереду забезпечене життя за спокійною, розумною людиною, але вона задає собі питання: «А що далі?» А далі - нудне життя без просвіту. Мати говорить їй: «И не помітиш, як сама станеш бабою, і буде в тебе така ж перекірлива дочка, як у мене» Надя жахається й вибирає можливість учитися, виявити себе. Теми оповідань А.П.Чехова перегукуються з багатогранною темою роману Ф.М.Достоєвського «Злочин і покарання».

Pages: 1 2